Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 22-гу неділю після П’ятдесятниці . . .

У Посланні до галатів, завершення якого ми чуємо на святій Літургії двадцять другої неділі по Зісланні Святого Духа, апостол Павло виразно стверджує, що християнам не потрібне юдейське обрізання. Для ранніх християн питання про обрізання було дуже суттєвим, адже християнство витікає з юдаїзму і сам Господь та й апостоли дотримувалися юдейських законних приписів, тому так важливо було відповісти на питання про те, чи варто дотримуватися юдейських практик, щоби бути християнином. Питання це найбільш гостро стояло для тих, які не з юдаїзму, а з язичництва увіходили в Церкву Христову. Апостол Павло однозначно відповідає, що обрізуватися християнам не потрібно.

Тема обрізання чи необрізання була надзвичайно важливою, бо йшлося про саму суть християнства: воно полягає в старому Законі чи в новій благодаті? З огляду на таку важливість св. Павло пише деякі фрагменти цього послання великими літерами; про це нам говорить 11-й вірш: «Бачите, як багато я написав вам власною рукою». Те, що апостол не написав власною рукою усього послання, не було чимось дивним, адже зазвичай свої послання він диктував, а сам писав лише кілька завершальних речень. Однак тут слід звернути увагу власне на великі літери, якими він пише, оскільки це не було звичним для апостола, а отже, наголошує важливість сказаного.

Апостол стверджує, що деякі підбурювачі силують галатів обрізуватися, але не стільки задля їхнього спасення, скільки заради того, щоб ними хвалитися (тобто юдеї можуть хвалитися тим, що зростає кількість вірних Закону Мойсея) та щоб уникнути переслідування (юдеї переслідували християн, оскільки вважали їх новою юдейською сектою). Каже апостол, що й самі юдеї не дотримуються Закону, а хочуть, щоб його дотримувалися ті, які не з юдеїв.

Тоді як деякі стверджують необхідність обрізання для християн, св. Павло стверджує необхідність розп’яття з Христом. Каже апостол, що світ для нього хрестом Христа розп’ятий, тобто що світ є мертвий для нього, а існує лише хрест Христа. Так само і він світові розп’ятий, тобто не існує Павла для світу, але є він лише для Господа. Далі апостол каже, що ні обрізання, ані навіть необрізання не є важливим, якщо людина не стає новим творінням, а залишається старим. Новим творінням людина покликана стати в єдності з Христом. Тільки в Ньому вона може знайти спасення, а не в обрізанні, чи в необрізанні.

На завершення св. Павло благословляє тих, які приймають це вчення, чи то вони походять з язичників, а чи з євреїв. Окрім того, стверджує, що носить на своєму «тілі рани Ісуса», тобто рани, які свідчать про страждання, що їх св. Павло витерпів за Христа. З цих ран можна зрозуміти його правдиве служіння Господеві, а тому апостол каже, щоб ніхто не завдавав йому клопоту тим, що не приймає його вчення.

У Посланні до галатів св. апостол Павло виразно стверджує, що єдино важливим для християнина є перебувати в нероздільній і глибокій єдності з Христом. Тоді усе, що він робитиме, буде виявом цієї внутрішньої єдності, а не просто зовнішнім знаком. Відвідування храму, молитва і піст, добрі діла мають випливати із єдності з Христом, а не бути зовнішньою окрасою чи обрядом, тобто зовнішньою приналежністю до Христа. Господь Ісус має бути для християнина цілим світом. І християнин для цілого світу має являти Господа Ісуса, Господь не потребує від нас «зовнішньої» приналежності до Його Церкви, як не потребував від ранніх християн зовнішнього знаку обрізання, але потребує цілковитої і правдивої єдності з Ним для того, щоб нам увійти в спасення.

Роздуми над недільними читаннями