Проповідь священика Гліба Козлова в Двадцять четверту неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу» (Лк. 8:43), мучилася, вірогідно, не лише від своєї хвороби, але і від власної самотності, бо за єврейськими законами (від Лев. 15:19-30) навіть той, хто заговорив з нею, вважався нечистим до вечора і мав повністю вимитися і попрати одяг. І ось вона йде на крайній захід – доторкнутися до Ісуса, тим самим «осквернити» Його, як би віддати Йому свої біль і самотність. І сила, яка «вийшла з» Господа, свідчить, що Він бере ці страждання на Себе, зціляючи ту, яка бажала втаїтися в натовпі і, «підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його».

Як же страшно мало бути цій кровоточивій відкритися перед Христом. Але вона зізнається, і Христос підбадьорює її: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!», тобто Бог спасає її не без неї, не проти її волі, спасає у відповідь на рішучий акт її віри.

Про те саме, про спасіння вірою, Ісус каже і начальнику синагоги Іаїру – «не бійся, тільки віруй, і спасенна буде» – каже Він тому, хто вже отримав звістку про смерть дочки.

Звична довіра своїм очам, своєму розуму, іншими словами – самому собі, не дозволяє більшості з присутніх не лише повірити Ісусу, але навіть просто дотримати пристойність – у відповідь на пророче обіцяння «вона не вмерла, але спить» лунає недоречний на похоронах сміх. «І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла».

Можливо, ось це знання нашого самовпевненого розуму і є – знання і, в якійсь мірі, причина непохитності смерті, можливо, воно і тримає людину в оковах звичного і неминучого кінця і обмеженості. Самовпевненість не дає людині зробити крок до Бога, повірити Йому і дозволити спасти себе. Ймовірно, тому Ісус і «не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини», бо по вірі цих небагатьох людей творить Він диво і воскрешає померлу.

По вірі отримують вони дари від Бога, по вірі приймають і апостоли «владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу» так що «ніщо не зашкодить» їм, проте, не в самих цих дарах справа. Не для зцілення хвороб або повернення людини в тимчасове життя приходить Спаситель. Через, без сумніву, благі дари Господь кличе нас далі, кличе до Себе.

Через «засвідченні Богом знаменнями і чудесами» нам проповідується Господом спасіння від смерті і страждань, від рабства гріху і самотності, спасіння, яке «Той, для Якого все i від Якого все» «зробив довершеним через страждання» Свої, зазнав «смерти за всіх» (Євр. 2:9,10). Зробив, піднісши людині головний дар – можливість по благодаті увійти до вічної радості Господа свого, у радість спілкування з Богом. «Тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах» (Лк. 10:20). Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці