Торкатися Бога вірою чи байдужістю (Лк. 8:41-56)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 24-ту неділю після П’ятдесятниці . . .
Євангельське читання двадцять четвертої неділі по Зісланні Святого Духа розповідає про подвійне чудо, вчинене Христом: оздоровлення та воскресіння. Цікавим є той факт, що донька Іаїра мала стільки ж років, скільки кровоточива жінка страждала від страшної недуги – дванадцять років. Замалий час, щоб жити, але завеликий, щоб безперервно страждати. Бог приходить продовжити час для життя і зупинити його для недуги. Це подвійне чудо Христос чинить задля віри начальника синагоги і задля віри кровоточивої жінки. Перший, будучи в суспільній пошані, не нехтує упокорити себе перед Учителем-теслею з Назарету. Друга, будучи в суспільній зневазі, насмілюється задля віри торкнутися риз. І кожний отримав велику й багату милість задля великої і багатої своєї віри.
Не такою, однак, часто є віра тих, що йдуть за Христом сьогодні. Сьогодні важко знайти віру в Його потугу підняти когось із мертвих. Важко знайти віру в чудодійність самих Його риз. Як сучасному християнинові вірити в силу дотику до Христа, якщо він не вірить у силу Причастя до Його Тіла і Крові? Сучасному послідовнику Христа легше вірити в допомогу ворожбитства, астрології, різних форм нетрадиційної медицини, але не в доторкання до Бога, не в Його силу воскресити з мертвих, не в Його потугу підняти з постелі недуги.
Віра спасла кровоточиву. Спасла вона і дочку Іаїра. Через один лише дотик до Бога. А нині Бог дає нам не те, що торкатися до Себе, а жити собою, споживаючи Тіло і Кров. Але ми перестали торкатися Бога своєю вірою, натомість торкаємося Його байдужістю, яка зовсім не передбачає чуда і ніколи не несе спасення.