Син Божий і Син Давидів (Мф. 1:1-25)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в Неділю перед Різдвом Христовим . . .
У неділю, що безпосередньо передує Різдву Господа нашого Ісуса Христа, читають перший розділ Євангелія від Матфея, який подає родовід Христа та описує саму подію Різдва. Родовід має на меті унаочнити походження Христа із царського роду Давида, тобто показати достовірність месіанського титулу «Син Давидів». Тоді як опис надприродного способу народження має на меті представити божественне походження Христа, тобто показати достовірність титулу «Син Божий». Таким чином, Ісус Господь є Сином Божим і водночас Сином Давида, тобто є водночас Богом і Людиною. Сповіщений пророками задовго до народження від Марії і наречений Еммануїлом, Він приносить спасення у світ, що чекав Його протягом сорока двох поколінь від Авраама.
Але Бог не приходить у світ безпосередньо і відразу зрілим мужем, а вибирає собі Матір-Діву, з якої хоче народитися малим Дитям, потребуючим материнського молока і ніжності. Вибирає собі також опікуна, якому хоче коритися, як малолітній син кориться батькові. Бог у Своєму до нас сходженні не оминає жодного етапу нашого життя. Не нехтує дозволити повивати Себе пеленами, носити на руках та годувати. Не являється в потузі і силі Божества, але в безпомічності дитини. А втім, Він є вічним і предвічним Богом. Тому все є чудним і таїнственним у Його людському народженні: зачаття від Матері без батька, чудесний сон Йосифа і повеління ангела, безболісне народження при радості ангелів та світлі незвичайної зорі.
Ісая звістив за вісім століть до Різдва Христового про Діву, яка зачне і породить Сина-Еммануїла. І Йосиф повірив цьому великому пророцтву вісім століть після його виречення. Нехай же нам, двадцять століть по тому, як Діва зачала і породила Сина, який є з нами, не забракне віри у народженого нам на спасення Сина Божого і Сина Давидового.