«Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам».

Треба завжди ставити собі це питання: а чи шукаю я Царства Небесного? Чому мені не хочеться читати Євангеліє щодня? Ось телевізор я з легкістю дивлюся, а Євангеліє читаю важко. Чому? Бо телевізор – це рідне, плотське, душевне, гріховне; це мені властиво. А життя Царства Небесного мені невластиве, бо я грішний. І мені треба дуже багато що в собі здолати, перш ніж вийду на потрібну стежину.

Якщо ми хочемо Царства Небесного, нам потрібно здолати інерцію нашої плоті, пересилити свою душевність, переробити своє життя на духовний лад. І хто дійсно цього захоче, той кожну хвилину прагнутиме в храм, бо тут Христос. Він тут, серед нас, відчуваємо ми це чи не відчуваємо. І ми можемо прилучитися до Нього, ми можемо з’єднатися з Ним. Церква, що складається з людей, з’єднується з Христом. Але до Церкви належить тільки той, хто прагне до Царства Небесного. Бо Церква, власне, і є Царство Небесне на землі.

У деяких людей дуже великі помилки ось стосовно чого. Вони гадають: якщо ми будемо хорошими людьми, то увійдемо до Царства Небесного. Кожен з нас має поняття про те, що таке хороша людина: скромна, має власну думку, але нікому не нав’язує; нікого не кривдить, з усіма намагається дружити і т. ін.. Але можна і собаку надресирувати так, що вона ні до кого не приставатиме і не гавкатиме, буде їсти у відповідний час і виконувати усі команди: сидіти, лежати, поруч, фас. Чи означає це, що собака може успадкувати Царство Небесне?

Успадкувати Царство Небесне може тільки та людина, яка його жадає. «Блаженні голодні і спраглі правди», бо вони, тільки вони, наситяться. Тому якщо немає в нас цієї жаги, ми нічого не досягнемо, навіть якщо ходитимемо в храм, будемо сповідуватися, причащатися щоб то не було. І багато хто просто вжахнеться, коли настане смерть і Господь не пустить їх у Царство Небесне: «Ну як же так? Усе життя в церкву проходила – і у свій храм ходила, і в сусідній, де увечері акафісти слухала. І Євангеліє в мене є, навіть не одне, і Біблія є, і молитвослов; чого тільки в мене немає, і усе це я читала». І що? А нічого! Це усе дуже непогано, але немає головного. Справа, виявляється, саме в цій спрямованості до Царства Небесного, у цій жазі.

Думки про навколишнє