Христос і багатий юнак, Федір Чумаков

“Коли Господь пропонує слідувати за Ним, треба погоджуватися, бо іншого такого випадку може банально не бути”,- вважає редакція сайту . . .

«І запитав Його (Ісуса Христа) один з начальників, кажучи: Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне? Ісус сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою. Він же сказав: усе це я зберіг від юности моєї. Почувши це, Ісус сказав: ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною. Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий» (Лк. 18:18-23), – знаєте, чесно кажучи, всі з нас так чи інакше, цілком можливо що неодноразово, опинялися на місці благочестивого начальника. І відбувалося це в тому випадку, коли хотіли похвалитися (чи все таки похизуватися?), що ми є цілком непоганими людьми, принаймні кращі за багатьох інших (все ж таки хизувалися). І так само отримували від Бога запевнення, що нам є куди зростати далі… і от тут починалося найцікавіше: як саме ми реагували на цю пропозицію. Втім, доки є час земного життя, ми можемо надолужити згаяні чи не до кінця використані можливості просунутися далі в плані вдосконалення, «до міри зростання в нас повноти Христової» (Еф. 4:13).

А зараз хотілося б повернутися до постаті начальника, який відмовився просуватися далі шляхом вдосконалення. Отже, з євангельського оповідання ми дізнаємося, що той «відійшов у скорботі, бо мав багато добра» (Мф. 19:22). А ви, раптом, не задумувалися над тим, що ж сталося далі з цим невдалим шукачем досконалості? Чесно кажучи, теж не цікавила його подальша доля, але зовсім нещодавно відвідала думка, що з часом він втратив всі або, як варіант, значну частину своїх статків. Звідки таке припущення? Із житейського досвіду, а також з біблійних слів: «Бо не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37). Марія, яка власне промовила ці слова, добре це розуміла: якщо Господь пропонує щось людині, краще їй на цю пропозицію погодитися, адже в будь-якому випадку буде так, як воліє Господь, от тільки результати для самої людини можуть бути зовсім різними. Дуже різними.

«Вас спіткала спокуса ніяка інша, тільки людська; і вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» (1Кор. 10:13), – от припустимо, що юнак (чи начальник у Луки) погодився на Христову пропозицію, що б сталося з ними далі? Більш за все, він міг стати одним з апостолів Христових, тобто увійти до кола вісімдесяти учнів, а можливо навіть замінити з часом зрадника Іуду Іскаріота. А що отримав натомість? – Став всесвітньовідомим прикладом нереалізованих можливостей. Чесно кажучи, не дуже хотілося б стати таким прикладом.

Зрозуміло, що цей начальник міг з часом прилучитися до Христових послідовників, але погодьтесь, вже в зовсім іншій, значно меншій і почесній ролі, ніж йому спочатку пропонував Господь. І який урок ми можемо отримати з цієї євангельської оповіді? – Коли Господь особисто пропонує слідувати за Ним, а таке можливо і сьогодні, не варто зволікати, а треба давати свою згоду, бо іншого такого випадку може банально не бути.

Редакція сайту

Усе по темі: 30 неділя після П’ятидесятниці