Бути зразком (1Тим. 4:9-15)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 32-гу неділю після П’ятдесятниці . . .
В уривку Першого послання до Тимофія, який читають у тридцять другу неділю по Зісланні Святого Духа (неділю про Закхея), чуємо настанови апостола Павла Тимофієві, улюбленому учневі та єпископові Ефесу. Апостол найперше стверджує необхідність навчати вірних, що в усьому слід покласти надію на Бога. Покласти надію на Бога зовсім не означає віддатися неробству, а навпаки, як каже св. Павло: «Бо ми для того i трудимося i ганьбу терпимо, що уповаємо на Бога Живого». Це означає поставити Бога в центрі свого життя, довіряти Богові у всьому, а така постава вимагає труду та боротьби. Бог живий, тому така надія не засоромить (див. Рим. 5:5).
Далі св. апостол стверджує, що Бог є Спасителем усіх людей, але особливо вірних. Це значить, що Христос приніс спасення всім людям в усіх народах і родах. Тому Він Спаситель усіх. Але спасуться ті, які увірують (див. Мк. 16:16), тому св. Павло каже, що Господь є Спасителем особливо вірних. Далі апостол народів стверджує, що ніхто не має права не слухати Тимофія під приводом того, що він юний і має обмаль життєвого досвіду. Бо ж каже Писання: «Мудрість є сивина для людей, і непорочне життя – вік старости» (Муд. 4:9), тобто досвідченим «старцем», якого слід питати поради, є не той, хто сивий, а той, хто розумний і непорочний.
Це св. Павло наголошує, коли каже Тимофієві, що він має бути зразком для інших у поведінці та словах, у різних чеснотах. Його поступ у вірі має бути очевидним для всіх. Далі апостол поручає учневі читання та навчання священних текстів, що є душекорисним, та особливо просить його ніяким чином не занедбувати дару священства, отриманого через накладання рук пресвітерів.
Настанови апостола Павла Тимофієві, які чуємо в неділю про Закхея, стосуються не лише представників духовенства, але й усіх вірних. Усім нам належиться жити так, щоб бути зразком у вірі, словах, поведінці, поставі, чеснотах. Ми часто любимо стверджувати, що парафіяльне духовенство чи церковні провідники подекуди не живуть так, як належить, але ми рідко любимо думати про те, що так не живемо і ми самі. Тоді у своє оправдання знаходимо типову думку, яка зводиться до того, що нам, на відміну від духовенства, начебто можна жити «трохи грішно». Нічого спільного з правдою таке твердження не має.
Кожному з нас дано благодать, щоб жити в правді відповідно до отриманого в житті дару. Якщо ми самі є неправедними, як можемо судити інших неправедних? Неділя про Закхея ясно показує, що не можемо гордувати грішником, бо і в його дім приходить спасення. Кожен з нас має стреміти бути зразком у вірі, словах, поведінці, поставі, чеснотах, а не стверджувати, що інші такими не є. Наш поступ має бути всім очевидний, а ми натомість нерідко робимо для всіх очевидним «не-поступ» інших, а таким чином робимо очевидним і власний «не-поступ».