Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 32-гу неділю після П’ятдесятниці . . .

Неділя про Закхея є першою неділею, що передвістує Великий піст. Євангельське читання цієї неділі спрямовує до однієї з центральних тем посту: покаяння.

Закхей є тим, хто несподівано та щиро кається, зустрінувши Господа у своєму житті, затьмареному наживою та багатством. Його покаяння є таким нефальшивим, що Господь стверджує прихід спасення на дім Закхея. Мабуть, не один з присутніх з єрихонського люду хотів би, щоби Христос завітав до його домівки. І, мабуть, не один, якщо не всі, вважали себе більш гідними цієї честі, ніж Закхей. Натомість Закхей не міг думати про таку честь, він бажав залишитися непоміченим на сикоморі. І Христос завітав у дім того, хто не вважав себе гідним Його прийняти, оминувши всіх, що претендували на «гідність» таких відвідин. Гріховність Закхея була знана людям: за неї вони осудили не лише його, але й самого Христа, Який захотів зайти в гостину до чоловіка-грішника. Натомість глибина покаяння, мабуть, зостала для багатьох незнаною.

Ніхто з нас не може осуджувати ближнього, вважаючи його за більшого грішника від себе. Християнин повинен вважати себе першим з грішників, яких Христос прийшов спасти (це сповідуємо в молитві перед Причастям). Вважати себе «першим з грішників» означає вважати себе найбільш гріховним. А отже, як можна судити іншого, якщо він менш гріховний? Судячи іншого, можна дійти до того, що судимо самого Господа, Який посилає спасення на дім грішників, що каються. Чи не краще осудити свій гріх, аніж судити Господа та Його слуг?

Роздуми над недільними читаннями