Проповідь священика Сергія Ганьковського в Неділю про митаря і фарисея. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Здається, так природно, так нормально шукати в житті не задоволень навіть, ні, а ось, наприклад, «спокою і волі»! Чи, скажімо, «миру і безпеки» (1Сол. 5:3). Хіба це погано – бажати доброго (1Тим. 3:1)?

Та ні, не погано, звісно! Тільки ось зрозуміти б, «що потрібне для твого миру» (Лк. 19:42). Чого бажати, щоб бажати «тільки одне»? І ось сьогодні у своєму Посланні до Тимофія апостол Павло знаходить слова, які здатні приголомшити всякого шукаючого «спокою і волі»: «Та й усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2Тим. 3:12). Якщо апостол не помиляється в прогнозі, тоді кожному з нас належить зробити непростий вибір: залишитися з охочими «жити побожно в Христі Ісусі», а отже, із завжди гнаними людьми, які через те не подумують ні про спокій, ні про волю, або перейти в табір «гонителів», а отже – супротивників Христових. Залишилося лише кожному з нас вирішити для самого себе, ким йому краще бути: першим, другим або третім.

Строгі слова апостола Павла читаються в Церкві в день, коли звучить притча Христова про митаря і фарисея. У кого з них більше шансів виправдатися перед Суддею? Хто з них гонитель, а хто – гнаний?

Не зрозуміло хіба, що гонитель той, хто усе своє життя заробляв собі хліб насущний тим, що віднімав останнє і в жебрака, і у вдови, оббирав свій власний народ на користь окупантів, на користь поневолювачів? Ох, і було за що одноплемінникам ненавидіти того, хто покірливо стоїть нині в Храмі, благаючи Всевишнього про милість і поблажливість!

І хіба фарисей, ревний шанувальник Закону і передань старців, який неухильно дотримує традиції свого народу, не мучився, коли бачив батьківщину свою, батьківські святині, що зневажаються язичниками-завойовниками? Хіба не ображав його патріотичне почуття сам вигляд ворожої солдатні, що господарює у Святому Місті, тієї самої солдатні, з якою безпосередньо співпрацював митар?

Фарисеєві – один крок до справжньої праведності, до виправдання, до святості. Йому б до його правильного і суворого життя ще і серце, скрушене покаянням! Йому б, знавцеві і шанувальникові Закону, здогадатися, що ворожі війська виявилися на вулицях Святого Міста неспроста, йому б зрозуміти, що це Бог допустив народу Божому тяжке випробування проти волі не за праведне життя, а за зраду і відступництво. Йому б пошукати і свою частину загальної провини, пошукати і заплакати про неї! А ні! Він усе про те саме: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди» (Лк. 18:11); тобто я – кращий, я – святіший, я – праведніший, і за що мені ці муки – незрозуміло!

Йому був один крок до праведності, до скрушної молитви, до покаяння, а він – зробив крок назад.

Митареві ж, цьому «поліцаю з місцевих», був лише один крок до остаточної погибелі. Варто йому тільки до неправедного і злочинного життя свого додати майже ті ж самі слова, які вимовив фарисей: «Але цей народ, що не знає закону, проклятий він» (Ін. 7:49), слова, які все ж вимовили однодумці і єдинокровники нашого фарисея, варто було йому подумати так, молячись у Храмі своєму Богові, – і він би загинув остаточно!

Йому був один крок до духовної смерті, до самовиправдання у своєму гріху, але він не зробив цього кроку.

Усе змішалося в цьому світі якимсь незбагненним чином: гнаний римськими окупантами фарисей сам став гонителем, коли звеличився своєю самоправедністю над «іншими людьми», а гонитель власного народу митар миттєво перейшов у стан гнаних, варто йому тільки заплакати про пропащу свою душу, варто тільки попрохати про прощення.

Ні той, ні другий нічого нового не зробили. Митар навіть не встиг ще пообіцяти «повернути вчетверо усім, кого скривдив чим», як це зробив його колега з Єрихону. Фарисей не порушив посту і не зменшив своєї жертви на храм. Вони лише оцінили кожного самого себе. Один – звеличуючись і пишаючись собою, другий – засмучуючись і тужачи про свою сумну долю. Ні той, ні другий – ще і не зробив крок, а тільки намірився цей крок зробити, і Той, Кому Одному відданий «весь суд» (Ін. 5:22), цей Свій суд оголосив: «Цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той» (Лк. 18:14)!

Так і кожен з нас, навіть не вчинком, а помислом, може зі стану гнаних, а отже, і Христових, легко перейти в співтовариство гонителів, тобто тих, які, за словом апостола Павла, «матимуть успіх у злому, зводячи інших і себе зводячи» (2Тим. 3:13). Так між спасінням і погибеллю часто – лише один крок, лише одне слово: «бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:37). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея