Проповідь священика Гліба Козлова в Сиропусну неділю . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа . . .

«Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14-15). Ці слова в Євангелії від Матфея йдуть відразу за молитвою Господньою і є доповненням і розвитком прохання: «…І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6:12).

Грецьке дієслово (αφιέναι, αφίημι), що перекладається зазвичай як «прощати», «залишати», має також і такі значення як «відпускати на волю», «звільняти», «виправдовувати за судом». І це звільнення нами наших ближніх від їх гріхів проти нас, це виправдання їх на нашому внутрішньому суді, ставиться Господом як умова для прощення нас самих від гріхів наших.

При цьому багато древніх списків Євангелія і багато отців Церкви (наприклад, Златоуст, Кипріан та інші) вживають слово «прощаємо» не в теперішньому часі (αφίεμεν), а в аористові (αφήκαμεν), вказуючи тим самим на закінчену дію в минулому. Таким чином, Христос, пропонуючи учням зразок молитви, учить просити в Бога простити нам наші борги, гріхи наші, на підставі того, що ми вже простили боржників наших.

Таке розуміння цієї умови нашого виправдання перед Богом може вжахнути своїм масштабом і важкістю виконання. Адже насправді, поки ми сповна не простили усім тим, хто згрішив проти нас, засмутив нас, нарешті, усім, хто просто не віддав нам ніби «належних» поваги або хоч просто уваги, доти ми не в праві звертатися до Бога з проханням про прощення нас самих.

І справа тут, здається, не в тому, що Бог підводить певний бухгалтерський облік, певний баланс гріхів наших і скоєних проти нас, боргів відпущених і невідпущених, а в тому, що не «відпустивши на свободу» іншого, ми завдаємо шкоди в першу чергу не йому, а самим собі. Ми самі постійно підводимо усередині себе егоїстичний рахунок наших образ і роздратувань, тим самим відділяючи самих себе від ближніх, а через те – і від Бога. І ось вже не Бог проганяє нас, а ми закриваємося від Нього своїм непрощенням.

Говорячи Своїм учням про піст і молитву, Спаситель закликає не до зовнішньої праведності, що тішить наше марнославство, не до формального виконання встановлень і обрядів, що заколисує нашу совість, а до отримання дару від Небесного Отця. Дару не скороминущого і тлінного, скарбу, який «черв і тля точать», а вічного, дару благодаті, що веде серце наше до вічності, до Бога.

І для того, можливо, ми і входимо зараз у час посту, щоб спробувати прийняти цей запропонований Богом дар, спробувати докласти зусилля до прощення один одного, щоб хоч у нинішньому часі від серця сказати: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Сиропусна неділя