Мета Великого посту
Великий піст має служити примноженню в нас любові. Тільки в цьому його сенс. Піст служить передусім внутрішньому, бо якщо ми будемо постити зовні, то наслідуватимемо бісів, які взагалі нічого не їдять. Богу треба, щоб піст мав результат, щоб дійсно ми стали добрішими, милосерднішими, стриманішими, щоб ми в якихось чеснотах – можливо, не в усіх, а в одній – досягли успіху хоч би трохи. Ось у цьому сенс і мета посту. Але всякий подвиг християнський, всяке виконання чеснот має бути обов’язкове таємне, щоб не давати приводу для марнославства, яке перекреслює усю нашу старанність. Господь закликає нас таємно працювати над своїм серцем, нічого не робити напоказ, щоб ми ні від кого не вимагали нагороди, уваги, похвали. І тоді Господь, «Який бачить таємне, воздасть» – дасть нам благодать Божу.
Піст робиться для того, щоб ми хоч на певний час постаралися від усього земного відійти, пожили б небесним життям, якось доклалися до життя справжнього, до життя духовного, до радощів духовних. І якщо наше серце зуміє впродовж посту приліпитися до цієї роботи, тоді воно в ньому і залишиться, тоді кожен піст для нас буде новим кроком до небес.
Проте треба пам’ятати, що для кожного, хто почав постити, є деякі підводні камені, про які попереджає святий апостол Павло в Посланні до Римлян: «Ніч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в перелюбстві й розпусті, не в сварках і заздрощах; а зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті» (13:12-14). Вода, їжа, житло, одяг – усе це для людини необхідно, але під цим слушним приводом можна діяти за власною похіттю, тобто мати і зайву їжу, і зайвий одяг, і зайве пиття, і зайвий спокій тіла. І постом це треба постаратися здолати.
Треба впродовж посту виховати себе в суворості і стосовно ближнього, бо ми постимо, а інші ні, і через це виникають всякі складнощі: то ми звеличуємося над кимсь, то починаємо сперечатися, то відстоюємо свою свободу до крику. Приймай людину як даність: ось вона така, не треба її переробляти, не треба з нею сперечатися, не треба її ні в чому переконувати, бо це безглуздо. Якою є людина, такою і є, це не твоя справа, не треба нікого засуджувати. Твоя душа перебуває в погибелі – ось нею і займайся щосили, працюй над нею, і цього буде цілком достатньо.