День 6: Ісус Христос у саду Ґетсиманськім заливається кривавим потом
Приглянься до Ісуса, коли Він після останньої Вечері відмовив з учнями похвальну пісню і йшов на гору Оливну, щоби там на самоті приготуватися до Своєї муки. Гора Оливна лежить на схід від Єрусалиму. І ти, коли маєш молитися, вишукай собі якийсь спокійний кутик, і там розмовляй з Господом Богом. О, яка ж солодка така молитва на самоті і які ласки вона випрошує собі в Бога!
Іди так у дусі крок за кроком за Господом Ісусом Христом і старайся вникнути в почуття Найсвятішого Його Серця. Під горою біля Ґетсиманського саду Ісус Христос залишив усіх апостолів, а взяв зі Собою лише Петра, Якова і Івана і пішов з ними на гору.
“І взяв з Собою Петра, Якова та Івана; і почав тужити й сумувати. І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте. І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця. І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти. Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години? Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна” (Мк. 14:33-39).
Чому ж Ісус злякався і зажурився? Чому тужив? Бо чув, що затяжіли на Ньому усі гріхи людського роду, за які мав так важко страждати. Були там гріхи потопу, гріхи Содоми, гріхи поган, юдеїв і християн, були там і мої гріхи! За ті гріхи мав Ісус надолужити Предвічному Отцю. А Він був Сам без гріха. “Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали праведними перед Богом” (2Кор. 5:21). Така безконечна доброта і милосердя Боже для нас, що видав Свого Сина за нас. Розваж, як мусило кривавитися Пресвяте Серце Христове на вид таких страшних мук.
Господь наш Ісус Христос лякався і тужив, бо всі муки з найменшими подробицями постали йому перед очима. Та ще більше боліло Його те, що з цих Його мук мало хто буде користати; що хоча Він за всіх проллє Свою Пресвяту Кров до останньої краплі, незважаючи на те більшість піде на погибель вічну. Який же то був страшний біль для Його Серця, котре дуже бажало спасти всіх! І тому: “Був піт Його як краплі крови, що падають на землю” (Лк. 22:44). І хто ж то може, Ісусе, висказати, яким великим був Твій біль?
У тому болю та в тій страшній тривозі Ісус ще два рази навідується до Своїх учнів, немовби шукав у них потіхи. Але дарма. Учні спали. З цього можемо пізнати, як мало можна розраховувати на людську потіху в терпінні. Та: “Явився ж Йому ангел з небес і укріплював Його” (Лк. 22:43).