День 13: Св. Петро відрікається Ісуса Христа
Святе Євангеліє каже, що коли Ісуса спіймали, то всі апостоли повтікали, лиш один Петро йшов здалеку, “щоб побачити кінець”. При останній вечері він сказав Ісусові: “Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти” (Лк. 22:33), а тепер вже боїться. Забув слова Христові: “Кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене” (Лк. 22:34). Забув і на пересторогу Ісуса, коли говорив йому, щоби молився, аби не впав у спокусу. Він тоді не зважав на те і спав.
І що ж діється? Входить з юдейським натовпом до дому архієрея, до котрого привели Господа Ісуса Христа. На подвір’ї розпалено вогонь, при якому грівся юдейський натовп. Петро думав, що його не впізнають і також там став. Тимчасом одна служниця впізнала його й каже: “І цей був з Ним” (тобто з Ісусом). Він же відрікся Його, кажучи: “Жінко, я не знаю Його!” (Лк. 22:55,57). Та небавом ще один з натовпу побачив Петра і каже: “І ти з них”. А Петро сказав: “Ні, чоловіче.” А по годині знов один голосніше кричав: “Воістину і цей був з Ним, бо і він галилеянин”. Сказав же Петро: “Не знаю, що ти говориш.”
“І зараз же, коли він ще говорив, заспівав півень” (Лк. 22:59,61). Тепер розваж над тим, який чоловік є дуже слабким. Ані високе достоїнство, ані знання Божих речей, ні високий ступінь досконалості не стримує його від упадку, якщо він покладається сам на себе. Бо ось св. Петро, голова Церкви, найвищий пастир Христових овець, ключар небесний так тяжко впадає і зрікається Христа. Тому і ти бійся, молися та чувай, щоби й ти не впав.
Ісус Христос наказував Петрові, щоби так не завіряв собі, бо аж тричі зречеться Його. Але Петро не зважав на ті нагадування Ісуса. Тепер же Ісус Христос міг його так залишити. Міг не дати йому ласки, щоби навернувся. Та ні, милосердне Серце Христове не могло довго дивитися на упавшого Петра. Тому “обернувшись, Господь глянув на Петра, і Петро згадав слово Господнє, як Він сказав йому: перш ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене. І, вийшовши геть, плакав гірко” (Лк. 22:61,62).
Розваж, як милосердний Ісус і нам стільки разів прощає гріхи. А можливо, міг нам не прощати. Міг нас з гріхами засудити. Тож ніколи не забувай про Боже милосердя.
Наслідуймо й ми в покуті св. Петра. Він відразу розкаявся і оплакував свої гріхи. Він гірко плакав. А плакав так через ціле своє життя. Кажуть, що як лиш зачув піяння півня, відразу приходив йому на думку його упадок, і він плакав, так плакав, що від сліз аж сліди поробилися йому на обличчі. А чи ти так плачеш над своїми гріхами? Петро раз лише згрішив, а плакав ціле життя, а ти щодня грішиш і, може, чи раз коли заплачеш. О Ісусе, дай мені щирий жаль за мої гріхи, дай сльози покути.