Роздумуй далі над тим, що каже Святе Євангеліє: великий натовп народу і невісти, що плакали і ридали за Ним. А Ісус повернувшись до них, сказав: “Дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими… Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?” (Лк. 23:27-31).

А це як? Чи ж зле плакати над Ісусом Христом? Ні. Лише тими словами Ісус Христос показує Свою велику любов. Він за Себе зовсім не дбає, а пам’ятає лише за інших. Невісти плачуть над Ним і Він приймає їх співчуття. Той їхній плач не є Йому байдужий, але Він заспокоює невісти і каже, аби не плакали над Ним, але самі над собою та над своїми дітьми. Тим Він неначе хотів їм сказати: Не плачте над Моєю мукою, бо Я її приймаю для вас та для ваших дітей. Через цю мою страшну муку ви будете спасенні. Хоча Я тепер такий погорджений, висміяний, зневажений, за те чекає Мене слава; за те чекає Мене та слава, яку Я маю в Мого Отця від віків та яку на час покинув задля вас.

Але вам треба над чимось іншим плакати. Треба вам плакати над своїми гріхами і над гріхами ваших синів. Бо як не будете плакати над своїми гріхами, як не будете за тими гріхами шкодувати, то вас чекає вічна кара. Бо ж от дивіться, що належиться за гріх. Коли Я, Бог, без найменшого гріха, а лиш за гріхи людей так важко мушу покутувати, то що ж чекає вас за ваші власні гріхи? Отже, плачте над собою, а не наді Мною.

Так потрібно розуміти ті слова Ісуса Христа. Бачиш, який Ісус Христос для нас добрий. Сам потребує потіхи, бо усіма принижений, зневажений, а однак забуває про Себе, а пам’ятає про інших. З упевненістю можна сказати, що тими словами хотів Ісус навернути невісти; хотів дати їм Свою ласку для навернення. І вони, певно, скористали з тої ласки Христової, та не лише вони скористали, але й їхні діти. Бо ж от св. Петро навернув в Єрусалимі після зішесття Св. Духа п’ять тисяч душ. Так завжди, щохвилини промовляє Ісус Христос до наших сердець. Треба нам лише слухати Його слова.

О Господи Ісусе, не забувай про нас, промовляй до нас, карай, як довго ми на землі, щоби Ти лише після смерті не карав нас за наші гріхи.

З цих слів Ісуса Христа до невіст є для нас ще й інша наука. Лише плачу ще не достатньо для змиття гріхів. Треба ще мати в серці жаль, треба цілим серцем жалувати за гріхи та насправді в серці ними гидувати. Щоби навіть хто й цілу ріку вилив сліз, але як ті сльози не походять зі щирого серця, коли наше серце не плаче над гріхами, коли в серці немає жалю, очищення гріхів – то ті сльози не придадуться ні до чого.

Добре, коли сльози проливав над своїми гріхами, але щоб гріх був відпущений, треба мати щирий жаль у серці. Отже, коли нема жалю, очищення гріхів у серці, то плач нічого не допоможе. Невісти, звичайно, дуже схильні до плачу: над чим-небудь вже й плачуть. Такий плач є дуже нерозумний. То не є правдивий жаль, а лиш чутливість. Треба розумно плакати. Коли вже заплакати, то заплакати зі щирого серця, з любові до Господа Бога. То є розумний плач.

То ж каймося в наших гріхах, жаліймо за них зі щирого серця та й інших до цього заохочуймо. Св. Августин каже, що хоча ми у своєму житті лише один-однісінький гріх вчинили, то ми повинні за нього жалувати. Ісусе Христе, дай нам духа покути.

Розважання на дні Великого посту