Деякі просять: Господи, допоможи, позбав мене від цього, позбав мене від того – і в уранішніх молитвах, і у вечірніх, і ще в яких, а самі палець об палець не ударять. Позбав мене від пияцтва, а сам біжить за пляшкою. Це смішно просто. Ось якщо вже хтось прийшов з пляшкою, і вже налив, вже спокуса прямо на столі і пристрасно хочеться – тут закричати: «Господи, допоможи утриматися. Господи, зроби що завгодно, тільки врятуй». І Господь знайде спосіб: або пляшка вивернеться в нього з руки і розіб’ється вщент, або кран протече і вода фонтаном почне бити.

Господь якось влаштує, щоб обов’язково перешкодити цьому гріху, але тільки якщо молитва йде від серця, а не лукава. Бо часто людина ніби каже: ой, Господи, допоможи, – а сама жадає гріха: ну усе, не можу. Це вже лукавство, бо ніколи спокуса не буває сильнішою за людину. Спокуса буває рівно настільки, наскільки людина може її перемогти. І якщо вона звернеться до Бога, то Господь їй тут же допоможе, тут же мине всяке бажання гріха.

Думки про навколишнє