Христос входить в Єрусалим на страждання. Навіть ця седмиця, остання в Його земному житті, у нас називається «страсна». Слов’янською страсть – це страждання. Він йде на страждання. Для чого? Для чого знадобилося Сину Божому страждати, хоча перебування в Святій Трійці – це суцільна радість і блаженство? Бо Господь, як Отець, Який любить нас, хоче поділитися з нами Своєю радістю. І в Посланні до филип’ян, яке Церква вибирає на цей день, апостол Павло своїм духовним чадам пише: «Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте». Тобто його як би це переповнює. Йому здалося, що просто написати «радійте» недостатньо: «І ще кажу: радійте». Бо для Бога це дуже важливо. Бог – це не така сумовита істота, як ми усі з вами. Навпаки, Він хоче, щоб кожен Його син або дочка перебували в радості.

Людина створена Богом для радості, але, щоб у ній ця радість була, вона має виконувати певні умови, щоб ця радість у ній жила. І про це каже апостол: «Лагідність ваша нехай буде відома всім людям». Якщо ми живемо в стані дратівливого озлоблення, як у нас у серці може оселитися радість? Це дві абсолютно взаємовиключні речі. Радість може оселитися тільки тоді, коли серце буде лагідним. Наші злість, гнів, дратівливість, страсть до засудження – це є риси, прямо протилежні радості. Тому якщо ми хочемо божественної радості, не лише на свято, коли ми даром отримуємо від Бога благодать, а щоб вона постійно була в нашому серці, шлях до цього – лагідність, яка є відсутність злоби.

Ми співгромадяни святим і свої Богові. Кожна людина може завжди звернутися до Бога. І Господь поруч. І саме це перебування поряд з Богом є для нас головним джерелом радості.

Думки про навколишнє