Поховання Христа, Карл Блох

Роздуми редакції сайту, що присвячені постатям Йосифа Аримафейського та Никодима, які змогли похованням гідно вшанувати свого Вчителя . . .

«Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних» (1Кор. 1:26), – але, все таки, часом і серед вірних трапляються і освічені (бо мудрість часто не залежить від освіти), і сильні (якщо не фізично, то за впливом у суспільстві), і благородні (за походженням і вихованням). Самої до такої категорії людей відносились Никодим та Йосиф Аримафейський. Що нам про них відомо?

Никодим був «фарисеєм і начальником юдейським» (див. Ін. 3:1), тобто впливовою фігурою в юдейському середовищі, що належав до вищих верств тогочасного суспільства (див. Ін. 7:50). Не менш впливовою фігурою був Йосиф Аримафейський – «багатий чоловік», «поважний радник, який і сам чекав Царства Божого», «чоловік благий і праведний», – от таким він постає перед нами згідно описів євангелістів. Між іншим, Йосифа пригадують усі чотири євангелісти, а все через те, що саме в його гробі, тобто витесаній печері, поклали після розп’яття тіло Спасителя.

Але обох чоловіків об’єднувало те, що вони були таємними учнями Спасителя, такі подробиці повідомляє нам євангеліст Іоанн: «Йосиф з Аримафеї, ученик Ісуса, але таємний – з остраху перед юдеями» (19:38), те саме він повідомляє і про Никодима (див. Ін. 3:2). Цей факт приховування учнівства часто закидають як докір цим поважним чоловікам, заразом забуваючи що вони зробили для Ісуса після Його смерті.

Так, нам нині відомо, що Він воскресне на третій день, але цей факт залишався невідомим для них, і вони дуже багатьом ризикували, зокрема своїм високим соціальним становищем і навіть життям, коли Йосиф «просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса; і Пилат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса». А також і Никодим, який «приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів. Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв» (Ін. 19:38-40).

Є відомий вираз: «У перемоги тисячі батьків, а поразка – завжди сирота», вираз, коріння якого йдуть з античності. Так от, на момент поховання Христос для більшості людей був невдахою, злочинцем, засудженим за державну зраду, бо саме так сприймалося в тогочасному суспільстві невдале зазіхання на престол. І саме цьому начебто Невдасі Йосиф з Аримафеї і Никодим влаштували царські похорони! У той момент поруч з Ісусом не було гамірного людського натовпу, не учнів, які, окрім Івана, повтікали хто куди. Залишилися лише жінки, які супроводжували Його з Галилеї, і які залишалися в тіні, і двоє колись таємних, а нині цілком явних учнів. Учнів, які на той момент ризикували дійсно багато чим, але відкинули все, щоб вшанувати в останній раз, як здавалося на той момент, свого Вчителя. Дійсно гідний вчинок, на який здатні мало людей.

Редакція сайту

Усе по темі: Велика п’ятниця