Проповідь священика Гліба Козлова в Четверту неділю по Пасці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Пам’ятай день суботній, щоб святити його», – каже Своєму народу Бог. «Шість днів працюй і виконуй у них усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму» (Вих. 20:8-10).

Заповідь ця закликає нас хоч би сьому частину своїх днів, життя свого, при-святити не власним справам, не собі, а Господу – Богу, Який є Любов (1Ін. 4:16). Таким чином, заповідь про суботу, як і інші дев’ять пунктів Декалогу – це заповідь про любов, про звільнення від вічного звернення до себе, заповідь про милість.

І ось, «в Єрусалимі ж біля Овечих воріт», названих так тому, що тут проводили овець, призначених для жертвопринесення, «є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда», тобто Дім милосердя, Дім милості. І в домі цьому «лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води». Які чекали милості, допомоги у своїх хворобах і немочі. Цієї ж зовнішньої допомоги чекає і «чоловік, який хворів тридцять вісім років». Зовнішньої, оскільки потребує людини, яка опустила б його в купальню, оскільки розуміє, що сам не може не лише зцілитися, але навіть просто вчасно прийти до отримання дару, що подається через збурення вод Ангелом.

Так само не можемо зцілитися від гріха, від падіння нашого і ми. Тому і чекає людина зовнішньої допомоги, забуваючи частенько при цьому, що не самі по собі зовнішні обставини, не дивовижний рух води і навіть не Ангел Господній зціляють наше пропаще єство, а Бог.

Як часто освячення усього життя як «суботи Господу» ми підміняємо «справами своїми», турботами про себе, тобто замість зцілення, як результату зустрічі з Богом, ми частенько шукаємо зцілення як простої зміни життєвих обставин, як дії не залежних від нас зовнішніх сил.

Але не збурена вода і не стороння людина – причина зцілення. Бог, створивши нас вільними, не обмежується механічним виправленням нас ззовні. «Бог, – каже Паскаль, – встановив молитву, щоб дарувати Своєму творінню високу честь: бути причиною». Не лише молитву – цю честь Він дарував нам в усіх наших діях. Так і з розслабленим – Ісус запитує його «чи хочеш бути здоровий?», надаючи йому самому зробити перший крок до дива зцілення, тобто дозволити Богу зцілити себе.

Але і цього мало. За відповіддю «так, Господи» слідує заклик і до наступного кроку, до діяльної участі в здійсненні дива. «Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи».

Але і це не межа. Бог на півзаходи не розмінюється і закликає не якихось невідомих подвижників і титанів духу, а усіх людей, нас з вами, кажучи: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48), і тому не обмежує диво тільки моментом тілесного одужання, але простягає його на все життя колишнього розслабленого. Господь не лише лікує хворобу, але і чекає зцілення душі. Той, хто пролежав 38 років, отримав, нарешті, можливість прийти в Храм, і там «Ісус зустрів його … і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше».

І тут стає особливо помітним протиставлення Закону як провідника до Христа, до Бога-Любові, і легалізму як формального виконання заповідей і приписів. Юдеї не звертають уваги на саме диво зцілення, на диво милості, а бачать лише порушення суботнього спокою, адже не можна брати і носити постіль цього дня, не можна зціляти хворобу, не можна виявляти милість, тобто в їх розумінні закон відмовляє Богу в праві на виконання Його ж заповіді.

І навіть радісне і простодушне свідоцтво зціленого їх не переконує, жодне диво саме по собі не зціляє тих, хто відвернувся, адже Бог зберігає нашу свободу і тоді, коли ми вибираємо гріх, смерть і страждання, зціляє ж тільки віра, що дає прийняти дар, дозволяє Богу виявити милість.

У Домі милосердя біля Овечих воріт Єрусалиму – жертва не старозавітні вівці, «жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50:19). Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Неділя про розслабленого