Господь створив Адама, щоб він розмножився на землі і усі люди жили б однією сім’єю, усі любили б один одного, щоб кожна мати любила усіх дітей, щоб усі діти любили свою матір, щоб між нами не було жодної ворожнечі. Але тому Господь на землю і прийшов, що в кожного своє життя, і кожен живе сам по собі, усі порпаються у власних гріхах, і усі гребуть під себе, і нікому ні до кого діла немає. Диявол між нами посіяв розбрат.

Тому навіть у храмі: от усі ми скупчилися разом, усі стоїмо, ніби як одна сім’я, у нас один Отець – Господь, у нас одна Мати – Церква Свята, але, якщо подивитися кожному в серце, ми побачимо відчуженість один від одного. Кожен, хто тут стоїть, він не думає про ближнього. Йому цей ближній абсолютно нецікавий, цей ближній навіть йому заважає, цей ближній його штовхає, цей ближній його тисне, і краще б, щоб цей ближній кудись чимдалі відійшов. Бо ось тут я, ось Бог, ось моє життя, у голові в мене мої діти, мій зять, моя метушня, моя турбота – а тут ще якісь люди, що заважають мені. Краще б їх було поменше.

Тобто якщо заглянути в наше серце, можна побачити, що ніякої спільності в нас немає. Ми зібралися всі разом – але нічого усередині нас не відбувається. І хоча в такому стані нашої душі, у такому нелюбовному ставленні один до одного ми, звісно, негідні ні в храмі перебувати, ні причащатися, Господь, проте, нас не відкидає. Бо Господь сказав: де двоє або троє зберуться в ім’я Моє… А ім’я Боже – любов. І ми в церкві збираємося не для того, щоб поминати за здоров’я або за упокой, а щоб навчитися любові – хоч у чомусь, хоч доки тут стоїмо, хоч трохи. Я вже не говорю вдома або в автобусі – але ось хоч у церкві, поки ми стоїмо перед Самим Богом, ну хоч би в чомусь ближньому поступимося. Гаразд, не в магазині – хоч у церкві не лізь вперед, адже Господь сказав: хто хоче бути першим, нехай буде останнім. Ну так, ти першим прорвешся, але в Царстві Небесному ти виявишся останнім.

Думки про навколишнє