Зараз вже всяка розпуста, збочення, навіть зміна статі відкрито проповідується. Зрозуміло, що ми з вами не можемо весь світ змінити. І звісно, нам серед цього неподобства жити буде все важче і важче. По можливості треба старатися дітей своїх рятувати і онуків оберігати від зла. Але ми часто про це не думаємо: телевізор вдома включений, дитина дивиться, а ми навіть не контролюємо, що там показують; чи дитина читає щось, а ми абсолютно цим не цікавимося: або на вулиці з кимсь гуляє, а ми навіть і не знаємо, з ким, нам байдуже. Але коли зло вже виросте, його викоренити буде важко. Коли паросточок маленький, узяв його двома пальчиками і вийняв, а коли ось таке дерево, як виймеш?

Багато хто потім приходить: що мені робити із сином, з дочкою? Запитуєш: скільки років? П’ятнадцять. Ну що з п’ятнадцятирічною людиною зробиш? Вже жодними погрозами, насильством нічого не досягнеш. Виховувати дитя треба ще до того, як воно в утробі зачате. А коли дитині п’ятнадцять років, усе зло в ній вже виросло, а добра зовсім немає, бо дитина не причащається, Євангелія не знає, що таке молитва, ніколи не чула. Що вона, бідна, бачить? У школі одне зло. Добре, якщо хоч один добрий учитель трапився – а інші абсолютно безсовісні, оцінки ставлять несправедливо, іноді з дітей відкрито знущаються, брешуть їм в очі, а коли начальство приїжджає, починають красу наводити.

Хлопці ставляться один до одного жахливо, дратуються, лихословлять, сильні б’ють слабких, якщо хто трохи розумніший, обов’язково до нього чіпляються, вже з п’ято-шостого класу палять, потім класу з восьмо-дев’ятого починається розпуста страшна. І на вулиці те саме: збираються зграйками, палять ліфти, ламають перила, якщо гроші зберуть, вип’ють. А удома? Тато на маму матом лається, бабуся з ранку до вечора бурчить, телевізор весь день працює. Ось що дитина бачить. І куди їй діватися? Звісно, усе це зло в неї вбирається. І ось так у цьому злі і зростає людина, а потім дивуються: що це вона на тата з мамою з кулаками лізе?

Думки про навколишнє