Якщо ти робиш добро дітям і онукам – знай, що це ти собі робиш, це ти свою пристрасть реалізуєш. Бо діти, онуки – це своє, ти в них бачиш себе, тому ти для них усе і робиш. А ти чужому зроби, навіть тому, хто до тебе погано ставиться, ось це перед Богом буде цінним.

А то в нас як? Ми любимо тільки тих, хто до нас добре ставиться. Як ми визначаємо, хороша людина чи погана? Дуже просто: якщо до нас ставиться добре, ми кажемо, хороша людина; якщо до нас погано – отже, погана. А може, вона тільки до нас ставиться погано, а до усіх інших добре, бо ми самі по собі погані? Можливо, про це треба замислитися? Можливо, ми і не гідні доброго ставлення?

Думки про навколишнє