Про загробне життя
Такі загальні причини невірства і релігійного заперечення, зокрема і заперечення духовного життя, безсмертя і воскресіння. Причини ці містяться не в науці, на яку часто зводять цей несправедливий наклеп, а в самій людині, в її гріховності, чуттєвості, пристрасності, що викликають, у свою чергу, збочення розуму.
У Священному Писанні в багатьох місцях ми знаходимо підтвердження істини безсмертя і воскресіння з мертвих.
«А я знаю, – каже праведний Іов, – Відкупитель мій живий, і Він в останній день воскресить з пороху цю мою шкіру, що розпадається, і я у плоті моїй побачу Бога. Я побачу Його сам; мої очі, не очі іншого, побачать Його» (Іов. 19:25-27).
«Оживуть мерці Твої, – свідчить пророк Ісая, – повстануть мертві тіла! Оживайте і торжествуйте, повалені у порох: бо роса Твоя – роса рослин, і земля вивергне мерців» (Іс. 26:19).
Та ж віра у вічне життя була жива в Ізраїлі і в пізнішу епоху його історії – в епоху Маккавеїв. Один з мучеників Маккавеїв мужньо сповідував цю віру і «будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які померли за Його закони, для життя вічного» (2Мак. 7:9).
Ще більше таких свідчень у Завіті Новому.
У Євангелії від Іоанна читаємо слова Самого Господа: «Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть» (Ін. 5:25). «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6:54).
У розповіді про воскресіння Лазаря ми знаходимо нове підтвердження того ж вчення. Ісус каже Марфі: «Воскресне брат твій. Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день. Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе» (Ін. 11:23-25).
Апостол Павло в посланні до Коринф’ян засвідчує: «Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть, кожний по своєму чину: первісток Христос, потім ті, які увірували в Христа, в пришестя Його» (1Кор. 15:20-23).
У посланні до Солунян: «Сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела і сурми Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш» (1Сол. 4:16).
Звичайним запереченням проти безсмертя людини служить вказівка на те, що в природі усе руйнується. Ніщо не вічне – усе має свій кінець. Людина також помирає свого часу, розкладається, немає жодних підстав думати, що душа її продовжує жити.
Якщо прийняти це заперечення в такому голому, безумовному вигляді, то воно по суті несправедливе. Насправді, навіть у матеріальному світі ми не спостерігаємо ніде повного припинення існування, перетворення в ніщо. Ми не знаємо смерті як знищення: існує лише перехід з однієї форми буття в другу, і це однаково вірно як стосовно матерії, так і стосовно сил різного роду, діючих у ній. У природі неможливо знищити жодного шматочка матерії, жодного атома. Якщо ви спалите в печі поліно, то здається, що воно знищилося, але це тільки здається. Насправді, спалене поліно перетворюється на дим, що осідає сажею в трубі, у вугілля, у золу. Іншими словами, тут немає знищення, але є лише перетворення матерії з одного стану в другий. З’їла худобина траву – ця трава перетворюється на гній, що удобрює землю і дає нове життя новим рослинам. І так скрізь і в усьому. Жодної порошинки ми не можемо знищити цілком так, щоб від неї не залишилося і сліду.
Те ж саме слід сказати і відносно сил, діючих у природі. Ось перед нами локомотив, готовий рушити: у топці жарко горить вогонь, у котлі кипить вода. Що тут відбувається? Сила тепла переходить через пару, сила пари переходить через рух, але знову-таки немає знищення сили – є тільки трансформація.
Одним словом, у природі загальна сума матерії і енергії залишається завжди одна й та сама, і ні матерія, ні сила не знищуються.
Якщо всюди ми спостерігаємо цей загальний закон, то питається, на якій основі ми можемо допустити знищення людської душі, перетворення її в ніщо? Якщо тіло людське не знищується, але лише розпадається в процесі гниття на складові хімічні елементи, то чому та сила, яка пожвавлювала це тіло і яку ми називаємо душею, має становити виняток з усеосяжного закону світової економіки? Чому вона має знищитися?
Як би ми не визначали цю силу і її суть, як би її не називали – силою органічною, силою біологічною, силою життя, або душею, як називаємо її ми, – для даного випадку це не має значення, тут важливо лише одне: у живій людині є якась сила, яка оживляє і одушевляє її, сила, без якої вона стає трупом. Ця різниця між живою людиною і мертвим тілом така велика, що найзапекліші скептики змушені визнати наявність у живій людині особливої сили, що обумовлює в ній життя і душевну діяльність. Але якщо існування цієї сили безперечне, то зрозуміло, що знищитися абсолютно вона не може за жодних умов через наведений вище закон.
У Священному Писанні Старого Завіту є надзвичайно цікава розповідь, що доводить загробне існування душі після смерті людини. Розповідь ця наводиться в Першій книзі Самуїловій, коли Саул, відкинутий Богом за непослух, усюди шукав підтримки і, нарешті, у пориві легкодухості і відчаю звернувся до Аендорської чарівниці з проханням викликати дух вже померлого пророка Самуїла.
«І зібралися филистимляни і пішли і стали станом біля Сонами; зібрав і Саул весь народ ізраїльський, і стали станом на Гелвуї. І побачив Саул стан филистимський і злякався, і сильно затремтіло серце його. І запитав Саул Господа; але Господь не відповів йому ні уві сні, ні через урим, ні через пророків. Тоді Саул сказав слугам своїм: найдіть мені жінку чаклунку, і я піду до неї і запитаю її. І відповіли йому слуги його: тут у Аендорі є жінка чаклунка. І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобі… Тоді жінка запитала: кого ж вивести тобі? І відповів він: Самуїла виведи мені. І побачила жінка Самуїла і голосно скрикнула; і звернулася жінка до Саула, говорячи: навіщо ти обманув мене? ти – Саул. І сказав їй цар: не бійся; [скажи,] що ти бачиш? І відповіла жінка: бачу начебто бога, що виходить із землі. Який він на вигляд? – запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився. І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповів Саул: тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене, а Бог відступив від мене і більше не відповідає мені ні через пророків, ні уві сні, [ні у видінні]; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що мені робити. І сказав Самуїл: для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм? Господь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давиду. Оскільки ти не послухав голосу Господа і не виконав люті гніву Його на Амалика, то Господь і робить це над тобою нині. І віддасть Господь Ізраїля разом з тобою в руки филистимлян: завтра ти і сини твої будете зі мною, і стан ізраїльський віддасть Господь у руки филистимлян. Тоді Саул раптом упав усім тілом своїм на землю, тому що сильно злякався слів Самуїла» (1Сам. 28:4-8,11-20).
Така розповідь Біблії, що з безсумнівністю доводить, що душа людини продовжує жити і після смерті тіла і може навіть вступати в спілкування з мешканцями землі.