У Велику П’ятницю ми згадуємо смерть Христа на Хресті. У тому, як ця подія відбивається в Писанні, є характерна для Благої Звістки багатоплановість, яка часто здається невіруючим дратівливою і суперечливою.

Розп’яття – жахливий прояв зла і гріха. Досконалого Праведника зрадили, обмовили, піддали знущанням і катуванням, і нарешті, витончено-тяжкій страті. У той же час, ця подія – джерело невимовної надії і втіхи. Апостоли черпають свою непохитну впевненість у любові Божій саме в тому, “що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками” (Рим. 5:8).

Нестерпна скорбота обертається вічним тріумфуванням. Смерть Христова виявляється чимось набагато більшим, ніж просто проявом жорстокості, зради, несправедливості і байдужості людей; вона виявляється рятівною справою Божою. Агнець Божий добровільно віддає Себе на муку і смерть заради спасіння грішників. Це не просто факт історії – як наполягає Новий Завіт, це факт нашого власного життя.

Апостол каже: “Бо любов Христова обіймає нас, що міркуємо так: якщо один помер за всіх, то всі померли. А Христос помер за всіх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них i воскреслого” (2 Кор. 5:14,15) Як він виражає цю ж думку в іншому місці: “Бо ви померли, i життя ваше сховано з Христом у Бозi” (Кол. 3:3). Що це означає? Це означає, що тоді, у Страсну П’ятницю на Голгофі, здійснилася і наша смерть.

Якось давно я дивився фільм про людину, яка була винна великі гроші, – її переслідували кредитори і їй належало сісти у в’язницю. Вона знайшла вихід – інсценувала свою смерть. Друзі оголосили її померлою і похованою, а сама вона продовжувала жити в іншому місці і під іншим ім’ям. Смерть звільняє людину від усіх боргів – з мертвого нічого не можна стягнути; йому не можна пред’явити жодних претензій, він більше не “тягне лямку” колишнього життя.

Апостоли свідчать, що Христос помер “за нас”. Христос добровільно займає місце грішника, так, що смерть Христова цього грішника звільняє – звинувачення, які грішникові міг би пред’явити Закон, зняті у зв’язку зі смертю обвинуваченого, ті претензії, які на нього міг мати світ, плоть і сатана недійсні з цієї ж причини. Смерть – це радикальний і безповоротний розрив з усім колишнім; нас більше немає – і не буде – там, де ми були раніше.

Християнин ще може жити за інерцією так, як ніби домагання світу на нього ще щось означають – так людина, яка звільнилася з армії, ще певний час рефлекторно віддає честь, випадково зустрівши на вулиці офіцера. Тому апостол Павло нагадує – “вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому” (Рим. 6:11). Там, на Голгофі, коли Христос помер за нас, здійснилася і наша смерть для гріха. “Підемо вип’ємо! – як же я можу, я ж помер”. “Підемо, вкрадемо! – не можу, я ж помер”. “Підемо, помстимося! – як? я ж мертвий”. “Давай, хоч би, полихословимо когось! – не можу, я помер”.

Хрещення – або, якщо ми вже були хрещені, свідоме навернення до Христа означає якнайглибшу зміну, яку Писання називає “новим Народженням”, “новим творінням”, або – як у наведених словах апостольських – смертю і Воскресінням.

Тепер нам належить навчитися жити істиною про Бога і про нас – ми померли для колишнього життя, коли Христос помер на Голгофі. Поглядаючи на Хрест, ми згадуємо слова апостольські – “Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так i ми в оновленому житті ходити почали” (Рим. 6:4). Наше колишнє життя померло на Хресті; наше нове життя з’явилося у Воскресінні.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Велика субота

Бути з Христом