Родимка

Хрест, як відомо, у давнину був знаряддям ганебної страти. «Ганьба» – видовище: над головою розіпнутих була табличка з описом їх злочину. Ті, хто проходив повз, зупинялися, читали, обговорювали побачене. Хтось плював на розіпнутого, глузував з нього, або виражав гнів, презирство, засудження. Хтось – мовчки проходив повз, а хтось з кимсь вступав у суперечку, коментуючи страту і події, що призвели до неї. Суперечливе явище.

Суперечливим явищем хрест залишається досі. Нецерковні люди зарозуміло звинувачують православних у пережитках язичництва: ніби, поклоняються предмету, фетишу. Окультно-орієнтовані громадяни, яких – немало в наш час, вважають хрест чимось на кшталт амулета-оберегу, і нерідко доводиться бачити в них на шиї, поряд з хрестом, всякі обереги, знаки зодіаку і тому подібне. Той, хто вважає себе атеїстом – наново «відкривають Америку», стверджуючи про те, що ніби під знаком хреста із століття в століття злі церковники творили хрестові походи, аутодафе, піддавали анафемі науку і культуру, та чинили інші «мракобісся». Високолобі учені в тиші кабінетів пишуть багатотомні дослідження про форми хрестів староєгипетських, про солярну символіку і про зображення юдейської букви «тав».

Ну, а для нас-то, хто має високий намір вважати себе християнами, чадами Церкви Христової, що означає хрест? Просто знак «партійної приналежності», за яким можна визнавати «своїх»? Адже Церква – не партія, не громадська організація, Церква – зовсім інше. Та багато, на жаль, з тих, хто сьогодні носить хрест, християнами називаються швидше номінально. Дорогу в храм – поставити свічку «на удачу», попросити відспівати бабусю, придбати «заповітну» іконку для автомобіля – вони начебто і знають, але запитай їх, про що говориться в Символі віри, що написане в Євангеліях, чи давно вони причащалися Св. Тайн і як взагалі ставляться до Христа – таке іноді почуєш, що краще б і не запитувати!.. (Звичайно, причини цього бувають найрізноманітніші, як і самі ці люди, і не нам їх судити, тим більше, що багато в чому в їх нез’єднанні з Христом винні і ми, – як часто, дивлячись на нас, люди не бачать – Христа, як часто з наших вуст звучить що завгодно, тільки не жива євангельська проповідь…).

Тоді – що ж для нас хрест? Захист? Так – і захист. Дуже проста річ, про яку ми, немічні, лякливі, маловірні, постійно забуваємо в круговерті суєтного життя: бачачи на нас хрест, нечистий дух розуміє: ця людина – Христова. І торкни її – Христос заступиться, мало не покажеться. Звичайно, при цьому важливо, ЯК ми носимо хрест, в якій бік спрямовані наші думки і почуття, наша воля, наша віра.

Хрест – знак спасіння, принесеного у світ Господом, – але НАШИМ спасінням воно може стати лише за умови, що ми його хочемо, шукаємо, приймаємо, робимо для його засвоєння хоч щось, що заповідане Христом і Його Святою Церквою, – нехай невміло, слабо, але щиро і щосили.

І ще хрест – знак любові. Любов сама по собі – суперечливе явище. Той, хто любить – у чомусь зрікається від себе заради любимого, жертвує, прощає, підставляється. Словом, за мірками побутової логіки «світу цього» – поводиться украй нелогічно, а то і – скандально, обурливо. Логіка побутова і логіка любові – різні. В основі побутової – стирчить самому собі очевидне «я», таке, здавалося б, безперечне. Наполягти на своєму (своїй правді, своїй силі) щоб то не було! Насильно, але впливати на іншого – для його ж блага, як же інакше! Якби Бог слідував неухильно такій логіці, Він би Своєю силою впливав на людину (а хто ж, строго кажучи, міг би Йому перешкодити, адже Він всемогутній!..). Недолуге блудне дитя, людину, яка відпала від Нього, Бог би намагався повернути до себе громом і блискавками, покараннями і заборонами, чудесами і знаменнями з висоти Свого незаперечного авторитету. Врешті-решт, Він міг би перетворити людей на рабів, у слухняних біороботів – ну і що, зате б були слухняними, для їх же блага!.. Але Бог поступив інакше – за логікою любові. Так відчуває матір, у якої хворіє дитя: «Та хоч би я перехворіла замість нього!..» І так мати поступає, коли чадо зникає з дому – виходить за ним у страшну ніч, шукає його по підворіттях, підвалах, кублах, жертвує собою заради нього – бо любить.

Так поступив і Бог – пішов за блудним людством у страшну ніч гріха і смерті, у клоаку світу. І пройшов цей людський шлях – до кінця, до смерті, до хреста, така доля любові у світі, що лежить у злі.

Але любов – померти не може. І логіка любові повела Бога далі, хрест не став кінцем усього – сталося Воскресіння. А услід за цим – можливість і для нас воскреснути, повернутися з дороги сирітських поневірянь – до люблячого Отця, в рідний дім.

…Згадався образ з однієї старовинної романтичної історії: два лицарі, злих вороги, зійшлися в поєдинку. І от один повергає іншого на землю, зриває шолом, щоб завдати останнього смертельного удару – і бачить на щоці ворога родимку. Рука з кинджалом зависла в повітрі. Що сталося? Переможець повільно знімає свій шолом. Він плаче, сльоза тече по щоці вниз, – на цій щоці теж родимка, така сама. Так упізнали один одного два рідні брати, розлучені в дитинстві по чиїйсь злій волі.

Так от, хрест – це наша родимка. Наш з вами сімейний знак.

Автор: священик Сергій Круглов

Усе по темі: Велика субота