Воскресіння Христове: хроніка подій
Воскресіння Ісуса Христа з мертвих за три дні після смерті – центральна доктрина в Християнстві, яка протягом сторіч проповідувалась язичникам і є найважливішою подією (і святом, знаним як Пасха чи Великдень) християнського суспільства. Апостол Павло сказав: “А якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших. Тому і ті, що вмерли у Христі, загинули, і якщо ми в цьому тільки житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей. Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (1 Кор. 15:17-22). Згідно з Павлом, вся християнська віра залежить від воскресіння Христового.
Давайте ж пригадаємо подію Христового воскресіння.
Коли минула субота, вночі, на третій день після Своїх страждань і смерті, Господь Ісус Христос силою Свого Божества ожив, тобто воскрес із мертвих. Тіло Його людське преобразилося. Він вийшов з гробу (печери), невидимий для сторожі, не відкотивши каменя, не порушивши синедріонової печатки. Від цієї миті воїни, самі не знаючи того, охороняли порожній гріб.
Раптом стався великий землетрус; з небес зійшов ангел Господній. Він приступивши, відвалив камінь від гробу Господнього і сів на ньому. На вигляд він був немов блискавка, і одежу мав білу наче сніг. Воїни, які були на варті біля гробу, затремтіли від страху, і зробились немов мертві, а потім коли отямились, від страху розбіглись.
Цього ж дня, як тільки закінчився суботній спокій, дуже рано, на світанку, Марія Магдалина, Марія Яковова, Іоанна, Саломія та інші жінки, взявши приготоване запашне миро, пішли до гробу Господнього, щоб намастити тіло Ісусове, бо не встигли зробити цього під час похорону (Церква іменує цих жінок мироносицями). Вони ще не знали, що до гробу приставлено воїнів і вхід до нього запечатано. Тому вони не сподівалися зустріти там когось і перемовлялися між собою: “Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?” (Мк. 16:3). Бо камінь був дуже великий.
Марія Магдалина, випередивши інших жінок-мироносиць, перша прийшла до гробу. Було ще темно перед світанком. Марія, коли побачила, що камінь відвалений від гробу, зразу ж побігла до Петра та Іоана і сказала: “Узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його” (Ін. 20:3). Почувши це, Петро та Іоан одразу ж побігли до гробу, Марія Магдалина йшла слідом за ними.
У цей час до гробу підійшли й інші жінки, які йшли з Марією Магдалиною. Вони побачили, що камінь відвалений від гробу. І коли зупинилися, раптом побачили світло-сяйного ангела, що сидів на камені. Ангел, звертаючись до них, сказав: “Не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес з мертвих” (Мф. 28:5-7).
Вони ввійшли всередину гробу (печери) і не знайшли тіла Христового. Та, глянувши, побачили ангела в білому одязі, що сидів праворуч того місця, де було покладено Господа і їх пройняв жах. Ангел сказав їм: “Не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові (який через своє зречення відпав від числа учнів), що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам” (Мк. 16:6,7).
Коли здивовані жінки ще стояли, перед ними раптом знову з’явилися два ангели в одежах блискучих. Жінки зі страхом схилили обличчя свої до землі.
Ангели сказали їм: “Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути” (Лк. 24:5-7).
Тоді жінки згадали слова Господні. Вийшовши, вони в трепеті та страху побігли від гробу. А потім зі страхом і великою радістю пішли сповістити учням Його. По дорозі ж нікому нічого не казали через те, що боялися.
Прийшовши до учеників, жінки розповіли про все, що бачили і чули. Та учням їхні слова здалися неправдивими, тому вони не повірили їм.
Тим часом до гробу Господнього бігли Петро та Іоан. Іоан біг швидше за Петра і прибув до гробу першим, але не ввійшов і, схилившись, побачив на землі пелени. За ним прибіг Петро, і ввійшовши до гробу теж побачив погребальні пелени; а хустина, яка була на голові Ісуса Христа, лежала не біля пелен, а була згорнута в іншому місці. Тоді за Петром увійшов Іоан, побачив усе це й увірував у Воскресіння Христове. Петро про себе дивувався тому, що сталося. Потім Петро й Іоан повернулися додому.
Коли Петро та Іоан пішли, Марія Магдалина, яка прибігла за ними, залишилася біля гробу. Вона стояла і плакала при вході в печеру (до гробу) і побачила двох ангелів у білих ризах, які сиділи, – один у головах, а другий у ногах, де лежало тіло Спасителя.
Ангели спитали її: “Жоно, чого плачеш?”
Марія Магдалина обізвалась до них: “Взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його” (Ін. 20:13).
Сказавши це, вона обернулась і побачила Ісуса Христа, Який стояв. Але від великої печалі, від сліз і власної впевненості, що мертві не воскресають, вона не впізнала Господа. Тому Ісус Христос сказав їй: “Маріє!” (Ін. 20:16)
Почувши добре знайомий голос, вона отямилася від печалі й побачила, що перед нею стоїть Сам Господь Ісус Христос. Вона вигукнула: “Учителю!” – і з невимовною радістю кинулася до ніг Спасителя; від радощів вона не усвідомлювала собі всієї величі моменту.
Але Ісус Христос, указуючи їй на святе і велике таїнство Воскресіння Свого, сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх (тобто учнів) і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого” (Ін. 20:17).
Тоді Марія Магдалина поспішила до Його учнів зі звісткою про те, що бачила Господа, і про те, що Він сказав їй. Це було перше явлення Христа після воскресіння.
По дорозі Марія Магдалина наздогнала Марію Яковову, яка теж поверталася від гробу Господнього. Коли ж вони йшли сповістити учням, раптом Сам Ісус Христос зустрів їх і промовив до них: “Радуйтеся!” (Мф. 28:9). Вони ж підійшли, припали до ніг Його і вклонилися Йому. Тоді каже їм Ісус Христос: “Не бійтеся; підіть сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галилеї, і там вони побачать Мене” (Мф. 28:10). Так воскреслий Христос явився вдруге.
Марія Магдалина з Марією Якововою, прийшовши до учнів та інших, які плакали і ридали, сповістили їм велику радість. Але ті, почувши від них, що Ісус Христос живий і вони бачили Його, не повірили.
Після цього Ісус Христос явився в іншому образі двом з учнів на дорозі, коли вони йшли до села (Мк. 16:12; Лк. 24:13-30 – Третє явлення). Того ж першого дня після суботи, коли двоє учнів повернулися до Єрусалиму і сповіщали одинадцятьом, і тим, що були з ними, про воскресіння Христове, Сам Ісус став посеред них (Лк. 24:33-36).
Між тим, воїни, які охороняли гріб Господній і від страху розбіглися, прийшли в Єрусалим. Деякі з них пішли до первосвящеників і сповістили їх про все, що сталося біля гробу Господнього. Первосвященики ж, зібравшись зі старійшинами, скликали раду. Через власну злісну впертість вороги Христові не хотіли повірити в Його Воскресіння і вирішили приховати цю подію від народу. Задля цього вони підкупили воїнів. Давши багато грошей, вони сказали: “Говоріть, що ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали. І якщо чутка про це дійде до правителя (тобто Пілата), ми переконаємо його і вас від неприємностей визволимо” (Мф. 28:13,14). Воїни взяли гроші і вчинили так, як їх було навчено. Чутка ця пронеслася між євреями, так що багато з них і досі вірять цьому.
Обман же і неправда цієї чутки очевидні для кожного. Якщо воїни спали, то не могли бачити, а якщо бачили, значить, не спали і затримали б викрадачів. Варта мусить пильнувати й охороняти. Неможливо уявити, щоб сторожа, яка складалася з кількох чоловік, могла заснути. А якщо всі воїни заснули, то підлягали суворому покаранню. Чому ж їх не покарали, а навіть нагородили? А налякані учні, від страху замкнувшись у своїх домівках, хіба могли б наважитися на таку сміливу справу? До того ж навіщо їм було робити це, коли вони самі втратили віру у свого Спасителя. Окрім того, хіба могли вони відвалити величезний камінь, нікого не розбудивши? Усе це неможливо. Навпаки, самі учні подумали, що хтось викрав тіло Спасителя, та, побачивши порожній гріб, зрозуміли, що після викрадення так не буває. І, нарешті, чому ж начальники юдейські не шукали тіло Христове і не покарали учнів? Так вороги Христові намагались затьмарити справу Божу хитросплетінням неправди й обману, але виявилися безсилими перед істиною.
Підготував Михайло Лукін