Воскресіння мертвих, його дійсність і загальність
Св. Церква вчить, що одночасно з Другим пришестям Ісуса Христа звершиться загальне воскресіння мертвих. Воскресіння мертвих є плід звільнення людини від гріха і примирення її з Богом за заслугами Христовими. Тому вчення про воскресіння мертвих з усіма подробицями запропоноване нам у Новому Завіті, тобто коли спокутування здійснилося. Проте і Старому Завіту не була абсолютно чужа думка про воскресіння. Страждальник Іов виражає її в словах: “А я знаю, Відкупитель мій живий, і Він в останній день воскресить з пороху цю мою шкіру, що розпадається, і я у плоті моїй побачу Бога” (Іов 19:25-26).
У книгах історичних розповідається про воскресіння, здійснені пророками Єлисеєм і Іллею (3 Цар. 17:19; 4 Цар. 4:29). У книгах пророчих ще ясніше виражена віра у воскресіння. Так, у книзі пророка Ісаї говориться “Оживуть мерці Твої, повстануть мертві тіла!” (Іс. 26:19). Пророку Даниїлу було відкрито у видінні, “багато з тих, що сплять у поросі землі пробудяться, одні для життя вічного, інші на вічну наругу і посоромлення” (Дан. 12:2). У пророка Єзекиїля у видінні поля, повного сухих кісток, образно представлено і те, як станеться воскресіння (Єз.37:1-10). Віра у воскресіння мертвих у старозавітні часи була надбанням не одних Богом натхненних письменників, але і взагалі благочестивих юдеїв. Так, мученики Маккавеї йшли на смерть з вірою, що “Цар миру воскресить нас, які померли за Його закони, для життя вічного” (2 Мак. 7:9). За часів Спасителя віра у воскресіння мертвих була загальнопоширеною серед юдеїв. Цю віру рішуче сповідує Марфа, сестра Лазаря, кажучи про померлого брата: “Знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день” (Ін. 11:24). Невіра саддукеїв, які говорили, що немає воскресіння (Мф. 22:23; Мк. 12:18; Лк. 20:27) виставляється в Євангелії, як заперечення загальнонародної віри у воскресіння мертвих.
Дійсність тілесного воскресіння мертвих з усією ясністю прославляє Св. Письмо Нового Завіту, як одну з основних істин християнства і як дорогоцінний плід спокутних заслуг Боголюдини. Сам Спаситель неодноразово казав Своїм учням про майбутнє воскресіння мертвих. Так, у бесіді з нагоди зцілення розслабленого біля купальні Вифезда Він казав юдеям: “Настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду” (Ін. 5:28,29). Другим разом, розмовляючи з нагоди дивного насичення п’яти тисяч людей, Господь говорив про Себе, як хліб життя: “Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6:40) і ще: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6:54). Запевняючи Марфу, яка плакала, у тому, що “Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе” (Ін. 11:25). Як видно з цих висловів, Господь Ісус Христос не лише затверджував істину воскресіння мертвих, але і ставив це воскресіння в безпосередній зв’язок з певним моментом світової історії.
З апостолів з особливою подробицею розкриває вчення про воскресіння мертвих апостол Павло з приводу того, що в Коринфі з’явилися деякі, які говорили, що “нема воскресіння мертвих” (1Кор. 15:12). Що воскресіння мертвих дійсно буде, у цьому, за думкою апостола, повинна переконати віруючих істина воскресіння Ісуса Христа: “Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша” (1 Кор.15:13,14). Апостол ставив у зв’язок воскресіння мертвих з воскресінням Ісуса Христа, відтворюючи в цьому випадку зв’язок, встановлений Самим Христом у словах: “Я живу, і ви будете жити” (Ін. 14:19). Таке значення воскресіння Христового для всіх людей, така причинна залежність воскресіння мертвих від воскресіння Ісуса Христа пояснюється з’єднанням в Ісусі Христі двох природ – істинної Божественної з істинною людською. Через це з’єднання людська природа отримала в Ньому таку гідність, яку вона сама по собі не мала і мати не може. Вона стала природою Бога і через воскресіння Христа з мертвих залучилася вічності. Сприйнявши у Своєму воскресінні людську природу у вічне єднання із Собою, Христос цим самим залучив до вічності і весь рід людський у повному його складі.
Фактом воскресіння Ісуса Христа введений у світ закон воскресіння померлих, подібно до того, як фактом падіння людської природи через злочин Адамовий введений закон неминучої смерті. Тому апостол і каже: “Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (1 Кор. 15:20-22).
Таким чином, вічне Боголюдство Ісуса Христа робить зрозумілим для нас закон воскресіння і загальність його. Але якщо люди стали в Христі власниками вічної природи, то чому ж вони продовжують помирати? Де ж реальна сила воскресіння Христового? Наявність смерті пояснюється тим, що теперішня дійсність не відповідає умовам вічного життя. Щоб побачити нове життя, людям треба вийти із цього життя, тобто померти. Але смерть втратила тепер своє страшне жало. Вона стала не позбавленням життя, а переходом до істинного вічного буття. Тому праведники навіть висловлюють “бажання визволитися і бути з Христом” (Флп. 1:23).
Можливість воскресіння мертвих ще спрадавна ставилася під сумнів. Пригадаємо, що проповідь апостола Павла про воскресіння мертвих в Афінах була зустрінута глузуванням (Діян. 17:32).
У Коринфі також були люди, які заперечували воскресіння мертвих і сумнівалися в його можливості. У пояснення цієї можливості апостоли вказували на всю могутність Божу. “Бог воскресив Господа, воскресить і нас силою Своєю“, – стверджував апостол Павло (1 Кор. 6:14). Пояснюючи ці слова апостола, св. Іоанн Златоуст говорив: “Не вірити воскресінню властиво тому, хто не має взагалі поняття про непереможну і цілком достатню на все силу Божу. Адже якщо Він створив суще з несущого, то тим більше може воскресити те, що зруйнувалося”. Окрім того, апостол Павло, вказуючи на ставлення до нас Духа Святого животворчого, учить: “Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, який живе в вас” (Рим. 8:11).
У Церкві віра у воскресіння мертвих з часів апостольських складала істотний член віри. Сповідання цієї істини увійшло до символу прадавніх церков – єрусалимської, римської, кіпрської, а пізніше і в загальний Символ Віри.
Один з прадавніх церковних письменників Арновій Африканський (помер у 326 р.) допускав, що воскреснуть тільки праведники, а негідні і нездібні до блаженного життя піддадуться повному знищенню. Можна припустити, що таке вчення є відгомін юдейського переконання, яке було поширене серед юдейських книжників і фарисеїв. Згідно з цим переконанням, воскресіння обмежиться одними праведниками, а душі нечестивих (язичників) будуть утримані в пеклі для вічних мук. Немало прибічників цього переконання, відомого тепер під ім’ям теорії факультативного чи умовного безсмертя, існує і нині. Але це переконання не має для себе підстав у Божественному Одкровенні.
Одкровення, навпаки, рішуче стверджує загальність воскресіння без жодних обмежень, тільки не з однаковими наслідками, для праведників і грішників. Так Сам Ісус Христос казав: “Настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду” (Ін. 5:28,29). Зображення загального суду також припускає загальність воскресіння, тобто не одних праведників, але і нечестивих і невіруючих. Апостол Павло у своїй промові перед правителем Феліксом також висловлює тверде переконання, що “буде воскресіння мертвих, праведників і грішників, чого і самі вони сподіваються” (Діян. 24:15).
Загальність воскресіння, за вченням апостола, має основу в тому, що воскреслий Христос є Спасителем усього людства. “Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (1 Кор. 15:22). Перемога Христа над ворогами спасіння була б неповною без скасування останнього ворога – самої смерті: а панування смерті не було б знищене, якби в її владі залишилися тіла не удостоєних воскресіння.
За вченням Церкви воскресіння мертвих мислиться подією не лише загальною, але і одночасною. Це означає, що воскреснуть не лише всі праведні і грішні, але і те, що здійсниться це в один і той же час, відразу, одночасно, а не поступово. Це ясно відкривається із слів Спасителя: “Настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду” (Ін. 5:28,29).
Варто зазначити, що незважаючи на ясне вчення Одкровення, від глибокої старовини існує думка, ніби в Писанні розрізняються два окремих за часом воскресіння мертвих: спочатку відбудеться воскресіння обранців Христових, а потім через більш менш тривалий час (за думкою деяких прибічників цієї теорії – через тисячу років) воскреснуть усі – грішники і праведники.
Головною основою про два окремих за часом воскресіння мертвих бачать в Апокаліпсисі (20-й роз.). Тайновидець бачив “ангела, який сходив з неба і мав ключ від безодні і великий ланцюг у руці своїй. Він узяв дракона, змія древнього, який є диявол і сатана, і скував його на тисячу років” (Одкр.20:1,2). Після цього сталося перше воскресіння, учасниками якого були святі і не прибічники звіра, вони царювали з Христом тисячу років. Інші ж мерці не ожили. Це воскресіння перше. “Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде звільнений з темниці своєї і вийде спокушати народи” на короткий час (Одкр. 20:7). Потім відбудеться загальний суд: “Тоді віддало море мертвих, що були в ньому, і смерть і пекло віддали мертвих, які були в них; і судимий був кожен за ділами своїми. І смерть і пекло ввергнуті в озеро вогненне. Це смерть друга” (Одкр. 20:13,14). При читанні Апокаліпсису треба пам’ятати, що це книга пророча і глибоко таємнича, багата на образи, буквальне розуміння яких не завжди можливе. Авторитетні учителі Церкви, так пояснюють це видіння Іоанна Богослова. Ангел, Який має ключі пекла – це Господь Ісус Христос, Який приходив на землю, щоби смертю Своєю скасувати владу диявола над смертю. Під образом зв’язування і ув’язнення диявола розуміється обмеження і знищення Спасителем влади сатани над людьми. Під тисячолітнім царством Христовим розуміється весь невизначений період часу від заснування Церкви Христової на землі. Під ім’ям першого воскресіння розуміється навернення людини від гріха і примирення її з Богом, її виправдання і відродження, що, дійсно, є повстанням і воскресінням духу людського від смерті духовної. Це перше воскресіння по відношенню до майбутнього воскресіння мертвих у день загального суду. Царювання з Христом тих, хто має частину в духовному воскресінні є царювання на небі, блаженне життя душі до тілесного воскресіння. Звільнення диявола з темниці на короткий час, щоб спокусити народи, означає явлення на землі антихриста незадовго до кончини світу. Коли ж ця сила зла буде остаточно звільнена, тоді наступить останній суд і здійсниться загальне тілесне воскресіння з мертвих (друге воскресіння). Для тих, хто буде засуджений, наступить смерть друга, яка є остаточне відкидання грішників від імені Божого.
За матеріалами сайту: http://ansobor.ru