Молитва – не для тих, хто постійно скаржиться

«Я церковна, але ніяк не змінююся»

Чи вдається нам здобувати внутрішній спокій завдяки молитві? Відповідь на це дадуть наші близькі. Привселюдно ми всі хороші – красуємося, немов на магазинній вітрині. І тільки коли нам наступають на мозоль, стає очевидним, чи змінила нас молитва. От де найбільша трудність. Комусь з нас сорок п’ять років, комусь – п’ятдесят, комусь – сімдесят. Усі ми виросли в Церкві, але, дивлячись на нас, хочеться запитати: і коли ж стануться ці дивовижні зміни? Після смерті?

Як сказала мені одна бабуся: «Я церковна, але ніяк не змінююся. Якою була, такою і залишилася. Увесь час дратуюся». Я запитав її: «Чому? Хіба ти не причащаєшся?» – «Причащаюся». – «Молишся?» – «Так». У чому ж справа? Коли людина зміниться? Щось тут не так. От чому молитва плідна саме тоді, коли ми бачимо зміни у своїй душі, своєму характері і поведінці.

Треба молитися тоді, коли в тебе все добре

У будинку, де я зараз зупинився, сусідню квартиру займає молодий хлопчина. Він обладнав у себе справжню музичну студію, встановив колонки розміром з холодильник і щодня включає на всю потужність музику, яка грає по декілька годин так, що в мене стіл трясеться. Спочатку я страшенно обурився, але потім подумав: «Нічого. Ти ж християнин! Молися!» Я помолився, але спокій так і не прийшов.

І тоді я раптом згадав слова однієї жінки, у якої була схожа ситуація із сином, – до речі, моїм тодішнім приятелем. Я запитав її, чому вона не молиться в такі моменти, і почув у відповідь: «Це дуже важко. Коли сильно нервуєш, молитися неможливо». У чому ж справа?

Секрет простий: треба молитися тоді, коли в тебе все добре. Бо коли «притисне», буде не до молитви: у цей момент ми маємо в розпорядженні тільки резерви – те, що вдалося накопичити заздалегідь.

У хвилину спокуси дуже важко протистояти урагану, який от-от понесе тебе вихором скандалів і сварок. Тому намагайтеся молитися тоді, коли є така можливість, із словами: «Господи, прошу Тебе благословити мене зараз, коли все добре. А прийде спокуса – допоможи стриматися, проконтролювати ситуацію. Зроби так, щоб у скрутну хвилину, коли зазвичай я не в змозі впоратися з гнівом, страхом, сумнівами, невірою і нервами, моя поведінка була хоч трохи іншою».

«Коли я говорив «помилуй мене!», то молився і про тебе»

Згадую повчальну історію від старця Порфирія. Якось біля його келії одна дівчина побачила молодого хлопчину. Увійшовши до старця, вона запитала його:

– Отче, ви знаєте того молодого хлопчину, який стоїть за дверима?

– Так, він сповідується в мене.

– Будь ласка, скажіть йому про мене! Я хочу з ним познайомитися. Мені він так сподобався – по-моєму, він дуже хороший. Хочу вийти за нього заміж.

Старець відповів:

– Так, він і правда дуже хороший, але я не стану нічого йому казати. І ти не кажи. Ми з тобою помолимося разом протягом тижня кожен вечір о десятій години. Через тиждень цей хлопчина знову прийде до мене, і тоді подивимося.

– А як ми будемо молитися, отче?

– Зараз я помолюсь про тебе, про себе і про цього юнака, а ти потім молися так же.

– Добре.

І старець сказав, звернувшись до Бога: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»

«Так, – подумала дівчина, – зараз він і про мене помолиться».

Але старець повторив:

– Господи Ісусе Христе, помилуй мене!

Тоді дівчина сказала йому:

– Отче, мене звуть Марія!

Їй хотілося, щоб старець згадав її у своїй молитві. Але він відповів:

– Тихо! – і повторив колишні слова: – Господи Ісусе Христе, помилуй мене.

Дівчина не витримала і сказала:

– Отче, але ви не помолилися про всіх нас!

– Дитя моє, – сказав старець. – Я помолився про всіх. Знаєш, що сталося, коли я повторював ці слова? Я відчув, що ви обоє – і ти, і цей юнак – у моєму серці. Що ви – мої, мої діти в Христі. І коли я говорив «помилуй мене!», то молився і про тебе, бо в цей момент ми з тобою були одним цілим. Як і з цим юнаком. От і молися так кожен вечір, по десять хвилин.

Дівчина так і зробила.

Через тиждень до старця прийшов той самий юнак і сказав:

– Отче, хочу поділитися з вами. Минулого разу, коли я був у вас, я побачив біля вашої келії одну дівчину. Вона мені сподобалася. Але саме дивне – впродовж цього тижня кожен вечір, приблизно о десятій годині, моє серце починало якось дивно битися, і я згадував ту дівчину.

Тоді старець запитав юнака:

– Ну і як тобі дівчина? Сподобалася?

– Так, отче. Я хочу з нею познайомитися.

– Добре. Вона скоро прийде сюди, от і поговорите.

Молитва дає нам сили жити, не кінчаючи життя самогубством

Плідну молитву може принести сильна душа, яка сподівається, чекає і палко бажає. Так і відбуваються чудеса. Ми отримуємо те, що хочемо, – якщо хочемо дуже сильно. Узяти, наприклад, жінок, яким нелегко зі своїми чоловіками. Їм важко, але це означає, що свого часу вони самі хотіли цих труднощів – десь у глибині душі. Їм самим хотілося, щоб усе було непросто. Інакше на самому початку вони б розгледіли проблему і дистанціювалися від неї. Але цього не сталося. Чому? Тому.

І вистачить скаржитися на чоловіка. Кажеш одне – а душа відчуває інше. І кожна душа має в результаті те, що хоче. Це закон. Ти кажеш: «Я не люблю його». Та якби ти дійсно його не любила, невже за стільки років не знайшовся б вихід із ситуації? Ти б просто пішла від нього, знайшла б собі іншого. А раз ви як і раніше разом, значить, з якоїсь причини тобі потрібен саме він. От він у тебе і є. Інакше Бог просто не дав би його тобі. Але Він дав, і тепер це – твій урок, який ти і хотіла вивчити. От чому треба уважно шукати, дивитися серцем, придивлятися – що подобається, а що ні. І міняти те, що не подобається. Не намагатися змінити людей, які поруч, а міняти середовище: дім, роботу, оточення. Загалом, робити щось зі своїм життям.

А то, буває, запитую людину: «Ну, як справи?» А вона у відповідь: «Мені не подобається моє життя!» – «Що саме?» – «Не подобається, як я виглядаю». Тобі не подобається твоє обличчя? Вага? Характер? Настрій? Тоді зміни їх. Зміни себе в кращій бік! Усе можна змінити. Просто ми втомлюємося, сумуємо, намагаючись примиритися із ситуацією, і нічого не робимо. Адже все можна змінити в цьому житті! Не подобається, як поводиться з тобою чоловік? Сядьте і поговоріть. Скажи йому: «Так більше не можна, треба щось робити. Мені дуже важко, ми з тобою ніби чужі. Давай подумаємо, як змінити ситуацію». Змінюйте.

У цьому допомагає молитва. Саме вона дає нам сили жити, не кінчаючи життя самогубством.

Молитва – не для тих, хто постійно скаржиться, кажучи при цьому: «Але що ж я можу тут поробити».

Розумієш, якщо в твоєму житті нічого не міняється, – значить, ти сам це приймаєш. Простіше кажучи, ти це «проковтуєш». Наприклад, якщо в жінки паралізувало чоловіка, вона може просто «проковтнути» ситуацію, сказавши: «Господи, дай мені сил витримати все це. Дай мені можливість стати кращою завдяки його хворобі!» Але якщо є якась перспектива і хворобу можна перемогти, треба обов’язково боротися, прагнути змінити ситуацію!

Молися, коли можеш!

У кількох моїх знайомих – діти із синдромом Дауна. Що робити батькам такої дитини? Тільки навчитися жити з нею, адже це їх дитя. Тут дуже допомагає молитва – ти вчишся приймати життя таким, яким тобі його дає Бог. І при цьому – міняти те, що можна змінити.

Бо дуже шкода втрачати кращі роки і помирати завчасно.

Усі ми заслуговуємо на щастя в цьому житті. Жодна людина не приходить у цей світ для того, щоб мучити саму себе. Наша мета – не муки, а радість.

Тому давайте постараємося відчути, що таке істинна молитва. І коли ви повернетеся додому з церкви, ваші домашні, дивлячись на вас, подумають: «Яку радість несе в собі моя мати, мій батько, брат або сестра! Яка благодать поряд з ними! Як хочеться скоріше сісти за стіл усім разом!» Після такої молитви люди самі тягнутимуться до вас. Значить, молитва була справжньою. Розумієте?

Я знаю людей, який встають на молитву посеред ночі. Одна моя знайома бабуся молилася щоночі з третьої до п’ятої години. Вона молилася про хворих, струджених, подорожуючих літаком, про тих, хто сидить у в’язниці чи живе там, де зараз війна. Ця жінка щоночі приділяла дві години молитві до Бога.

Звичайно, тут усе під силу. Не можеш молитися вночі – молися, коли можеш: по дорозі на роботу, за кермом – скрізь. А привід для молитви знайдеться завжди. Як сказав мені один чернець на Афоні: «Молитва – найважче на світі. Але якщо навчитися молитві, вона перетворюється на найкращий відпочинок. Після неї – як після прохолодного душу в жару, так свіжо і так добре!»

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)