В одному з попередніх дописів ми пригадали, що терпіння є однією зі складових довіри Богові. Чесно кажучи, принаймні в наш час (за інші часи не судимо, бо не знаємо), терпіння – не у великій пошані. А дарма, бо розумне терпіння (наголошуємо – розумне терпіння) – може допомогти нам у придбанні мудрості. Адже ми, люди, у своїй масі, кудись завжди поспішаємо, беремося за купу справ, через що завжди щось забуваємо і не встигаємо зробити. І щоб нас якимсь чином напоумити Бог часто вимушений допустити в нашому житті (не послати, а саме допустити, бо ми – основне джерело наших проблем) якісь проблеми, негаразди, які ми не в силах самотужки розв’язати. Це робиться, щоб ми призупинилися в цьому нескінченному русі і знайшли трохи часу подумати про своє життя. А там, цілком можливо, ми звернемося за допомогою до Господа.

Але цей варіант розвитку подій можливий лише в тому випадку, якщо в нас є хоча б мала дещиця чесноти на ім’я «терпіння». Бо без неї ми можемо лише нарікати на долю, на прикрий збіг обставин, на оточення, на Бога (проте, навряд чи на себе), але все це затуляє від людини реальний стан речей і, відповідно, адекватне сприйняття наявної ситуації. Така людина починає жити у вигаданому світі, у вигаданій реальності, що явно не допоможе вирішити проблеми, що накопичилися.

Шлях, навіть не до вирішення, а адекватного сприйняття оточуючого світу лежить саме через терпіння. Терпіння в цій ситуації лише початок, але без нього неможливі подальші кроки з вирішення певного життєвого негаразду, як неможливе ефективне лікування без встановлення правильного діагнозу, який якраз здійснюється в терпінні.

Редакція сайту

Бути вірним

Ваш коментар: