Вознесіння Господнє

Вознесіння (фрагмент), Джакомо Каведоне

Усе наше життя – готовність до старту в небо.

А що, власне, ми святкуємо у Вознесіння?

Черга неймовірних подій обрушилася на учнів Христових. Спочатку Учитель загадковим чином зник з печери, куди Його поклали після розп’яття.

Потім Христос зник на декілька днів. Потім низка явлень і раптових зникнень. Якісь хованки з учнями. Загадки, натяки, ребуси і несподіване розчинення в повітрі. І абсолютно незрозуміло, до чого все це і чому так довго тривали ці візити.

Чому Христос не залишається чи просто не піде зовсім?

Він явно чогось чекав. Можна уявити собі цей божевільний режим чергового очікування появи Ісуса.

А апостоли вірні Йому і чекають обіцяного в напруженому нерозумінні усього того, що відбувається. Раптом ще одне явлення і остаточне прощання, і новий дивний спосіб прощання у вигляді фантастичного підйому на небо.

Якщо під час воскресіння Він просто зник, проникаючи крізь межу світів і проходячи крізь матерію, то тут, замість вже випробуваного способу, став злітати вгору, туди де холод, вакуум і де тіло жити не може. Христос замість відходу в тонкий світ, йде в пустелю похмурого космосу.

І несподіваний фінал – Господь, замість того, щоб назавжди залишитися з учнями, і влаштувати новий світ, кидає їх, а вони йдуть геть, і радіють втраті Учителя.

Неймовірне свято! Як усе заплутано і немає жодної підказки від Бога, що все це означало.

Ще раз уважно прочитаємо місця в Біблії, в яких описана остання зустріч Христа і учнів.

Перше.

І, зібравши їх, Він звелів їм: “Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим”” (Діян.1:4,5).

Друге.

Зійшовшись, питали Його, кажучи: “Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?” Він же сказав їм: “Не ваша справа знати часи й строки, які поклав Отець у Своїй владі, але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі”” (Діян.1:6-8).

Третє.

І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. Ви ж є свідками цього” (Лк. 24:46-48).

“Царство Моє – не від світу цього” – про це Він уперше розповів самарянці біля колодязя Якова. Про це Він сказав Пілатові напередодні розп’яття. Про це Він увесь час казав учням. І все марно.

Тому Він вимушений являтися знову і знову, чекаючи того моменту, коли учні дійдуть до того, головного, про що Він хотів їм сказати. Обіцяння Царства Небесного – стержень проповіді Христової, досі виявився не ясний тим, хто мав утямити це краще за інших.

Остання і успішна спроба Христа пояснити це, цього разу була підкріплена очевидним наочним прикладом – Вознесінням. Христос, як би пішов у те Царство, яке лежить поза світом у реальному тілі, і тоді учням став зрозумілий Божий задум.

Вони, нарешті, утямили, що престол Царя знаходиться не в Єрусалимі, а абсолютно в іншому місці – в іншому світі. Для цього Він не розчинився в повітрі в черговий раз, а саме пішов у тілі до Себе в Царство, до Свого престолу.

Вознесіння, Джакомо Каведоне

Просто і дохідливо була явлена найважливіша частина вчення Христового. Після цієї вдалої проповіді Христу не потрібно було продовжувати являтися учням там і тут. Йдучи, він підсумував: “Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас” (Ін. 16:7).

Апостоли остаточно зрозуміли, якщо Христос залишиться тут, то ми НІКОЛИ не досягнемо цього обіцяного Царства Божого, а робитимемо нескінченні спроби побудувати на землі чергове царство справедливості, яке завжди завершуватиметься кров’ю і смертю.

Учні все зрозуміли. І тому всі сумніви, непорозуміння, протиріччя раптом разом відпали. Апостоли полегшено скинули вантаж старих знань, і пішли геть від Елеонської гори, як йшов Мойсей із Синаю, несучи в собі світло і радість нового знання і нового заповіту.

Нарешті!

Сенс цього свята в сповіданні і утвердженні того, що Царство Боже не від світу цього. Ця проста істина не так проста, як здається. У ній, як у насінині, знаходиться увесь корпус нашої самосвідомості і розуміння світу. Якщо Царство Боже не від світу цього, то сенс нашого життя зовсім не в тому, щоб виростити сина, звести будинок і посадити дерево. Ці речі похвальні, але для Царства Небесного не мають жодного значення.

Як і те, чим ми звично живемо і хвалимося. Здавалося б, ясно, але відліпитися від солодкості світу практично неможливо. Розумом ми розуміємо те, що Бог – найголовніше, і нам найважливіше бути поряд з Ним, але от, серце цю істину приймає з великим трудом.

Наше життя, спрямування і зацикленість на собі, каже про зворотне. Про те, що Царство Боже ми розташували не на небі, а у своїй голові. Заради нас неначе створений космос і обертаються електрони. Заради нашого здоров’я і насолоди ростуть дерева і течуть річки. Заради нас існують інші люди, і заради нашого царства прийшов Христос.

Як у цьому переконатися? Просто послухати наші молитви. Ми просимо Бога дати нам усе те, що для Царства абсолютно не потрібне.

Ще можна переконатися в цьому по тому, що життя наше не та апостольська радість, з якою вони розходилися від місця Вознесіння, а суцільні проблеми.

Безрадісність і багато турбот – вірна ознака того, що на першому місці в нашій душі знаходиться зовсім не Бог, а щось інше.

Але щаслива та людина, яка в молитві просить Бога дати їй можливість бути другом Господові. Просить дати їй можливість бути Його учнем. Благає Небесного Отця дозволити їй стати трохи богом, як це і замислювалося Трійцею: “Ось, Адам став як один з Нас” (Бут. 3:22).

Ми чули це сто разів, і жодного разу не застосували до себе. А даремно. Це свято нагадує нам про наш справжній Дім, в якому на нас чекає наш справжній Отець. Він вже зараз шле кожному з нас втіху у вигляді Духа Святого, а ми можемо прийняти. Цей Дух навчить нас усьому тому, що нам не зрозуміло, обрадує і покаже шлях в обіцяне Царство Небесне.

Цей Дух Святий давно вже на нас і з нами. Шкода, що за турботами про земне царство, ми забуваємо про Нього і Царство Небесне. Але Церква будить нашу душу, особливо у свята, і просить прийняти Його до себе в душу.

У чому допоможи нам, Господи!

Амінь.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Вознесіння Господнє