Бути обраним

«Все премудро створив Ти» (Пс. 103:24), – захоплено звіщає псалмоспівець Давид. А щоб життя було вічне на землі, створив Бог чоловіка і жінку. Жінка виконує одну роль у цьому житті, а чоловік іншу. Тому в усіх народів склались різні обов’язки у чоловіка і жінки. Жінки зазвичай доглядали дітей і виконували домашню роботу, а чоловік орав, косив, молотив, тобто виконував тяжку фізичну працю. І ніколи чоловік не дозволяв собі, щоб жінка фізично тяжко працювала. Проте пройшли роки і сатанинська влада стала рівняти чоловіка із жінкою в правах, створила рівноправ’я, дала жінці молот у руки, посадила на трактор, тим самим увільнили чоловіків від тяжкої праці…

Чоловіки звикли ухилятись від тяжкої праці і водночас стали ухилятись від молитви, бо то є дуже важка праця. Ті, що моляться вранці, в обід, ввечері знають як іноді буває тяжко заставити себе стати на молитву. А як станеш молитись, то думки літають десь далеко, в той час як уста промовляють молитву. Приходиться прикладати багато зусиль, щоб молитва була щира і йшла від чистого серця. Ось по цій причині, що молитва важка праця і уникають чоловіки її і не йдуть на молитву до храму.

В одній родині теж була така біда: дружина ішла до церкви і вимагала, щоб чоловік ішов разом з нею. А чоловік жартуючи давав гроші зі словами: «Ти помолися за себе і за мене». А сам ішов у пивбар. В пивбарі попиваючи пиво, насмішкувато філософствував: «Я не вбив, я не крав, не прелюбодію, не матюкаюсь, не п’ю горілки, тому не маю потреби іти до церкви. Жінка моя ходить до церкви: молиться за себе і за мене».

Одного разу він прийшов з пивбару, повечеряв і ліг спати. І сниться йому сон: він із дружиною стоїть перед воротами раю. Двері відкриває апостол Петро, сердито глянув на нього, взяв жінку за руку і лагідно промовив до неї: «Вибач, але в рай ти зайдеш за себе і за чоловіка». Увів жінку в рай і закрив ворота раю, залишивши чоловіка за воротьми.

Страх охопив чоловіка, він прокинувся і вже не зміг заснути до ранку.

А наступної Неділі він разом з жінкою пішов до церкви молитись за себе до Господа. І не тільки молитись, але прийняти Святе Причастя, бо саме Святе Причастя дає можливість увійти до раю. Бо сказав Господь: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6:54).

Під час Євхаристійного канону, коли хліб переісточується в тіло, а вино – в кров, в нашому храмі лунає дзвін, закликаючи: «Будьте уважні, стійте з трепетом і страхом, бо велика Тайна відбувається у вівтарі». До цієї вечері, до цієї радості зазивно закликають церковні дзвони, співає врочисто хор, а от люди спішать, але не до церкви. Із багатоповерхового будинку дві-три людини ідуть до церкви, а решта – хто-куди. Одна на базар, бо саме в Неділю на базарі продають свиней, інші на роботу, бо треба кормити дітей, треті із самого ранку збираються в гості, а інші цілий день будуть переміщатись із дивана на ліжко і навпаки, але не прийдуть до храму, щоб мати вічне життя – лукавий не допускає їх.

Про те, як люди будуть іти на ту радість, на ти гостину, що для них приготував Ісус, Спаситель знав наперед і тому розповів притчу про гостину, де було багато запрошених, але дуже мало прийшло.

Всі ми, які живемо в Україні, запрошені на гостину, щоб мати вічне життя, бо більшість охрещені. Проте не ідучи до храму ми втрачаємо для себе Святе Причастя, і водночас можливості увійти в рай. Тому і застерігає нас Святе Євангеліє: «Багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:24). А щоб нам попасти в число обраних, приймаємо Святе Причастя, сповідаймось у гріхах і потрапимо в Царство Небесне. Амінь

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)