Чи повинні віруючі?

Часто люди вимагають від віруючих… та будь-що, мотивуючи це тим, що вони віруючі. І часто докоряють їх тим, що вони не мають тих чи інших чеснот, що вони не можуть того чи іншого зробити. Такі претензії часто закінчуються розчарованим вигуком: «А ще називають себе віруючими!..»

Що ж, малоприємний факт, з яким стикався багато хто з нас. А чи справедливі такі докори, чи ні? Давайте розберемося. (Відразу визначимось, що мова піде стосовно претензій деяких людей, які вважають, що якщо людина віруюча, то вона повинна досконало знати предмет своєї віри і мати абсолютно всі загальнолюдські (християнські) чесноти.)

У багатьох людей, взагалі є цікава особливість – шукати ідеал в інших людях, зокрема у віруючих, ніби віруючі – це не просто звичайні люди зі своїми слабостями та вадами, а якісь втілені ангели. Це не означає, що не варто прагнути до ідеалу, просто цей ідеал треба шукати не в людях, а в собі. А якщо почати із себе, то відразу зрозумієш, як важко стати кращим, і тоді почнеш ставитися до ближніх більш поблажливо.

Крім того, у попередніх записах мова йшла про те, що значить бути віруючою людиною, тобто ознаки того, що людина дійсно вірить, а саме головне – довіряє Богу, в усьому покладається на Нього (чи принаймні намагається), і така віра з часом преображає її в кращий бік у тій чи іншій мірі. Хочемо звернути вашу увагу на те, що мова йшла саме про ознаки, тобто плоди віри, а зовсім не про те, якою має бути віруюча людина. У чому різниця? Спробуємо пояснити.

Плоди віри свідчать про те, що людина колись свідомо вибрала шлях добра. Причин для цього може бути безліч, але якоїсь миті людина вирішила, що не хоче більше грішити (це може стосуватися певного гріха чи взагалі всіх гріхів – на той момент – це не так важливо, головне, що в людини з’явився намір стати хоч трішечки кращою). У цьому прагненні стати кращою людині допомагає Бог, бо саме Він став першопричиною цього доброго початку (тобто автором цієї ідеї), бо все добре в цьому світі має єдине джерело – Господа Бога («Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів» (Як. 1:16,17)).

Як це не дивно, але людина може спочатку навіть не здогадуватися, що причиною її перемін є Бог. Але такі переміни можливі лише за власного бажання людини – Бог не примушує нас ставати кращими (Він лише час від часу нам про це нагадує, показує приклад). Якщо ж людина вибрала шлях добра, то Господь допомагає їй Своєю благодаттю подолати пристрасті та гріховні нахили, навіть, якщо вона не буде Його про це просити (бо як всякий люблячий батько, Господь хоче лише найкращого для Своїх дітей).

Цей процес може займати тривалий час, часто викликаючи дискомфорт у людини (адже гріх солодкий, як може здатися на перший смак), але при людському завзятті, і головне – бажанні, з Божою допомогою приносить добрі плоди, що стає помітним для оточення. Такі зміни відбуваються завдяки Божій благодаті та свідомому людському вибору.

Якщо ж людину примушують бути кращою, то це може лише змусити людину виглядати кращою, а не ставати такою. У принципі в цьому і полягає лицемірство. Таке часто відбувається в родинах, де батьки примушують дітей бути кращими, замість того, щоб розвивати в них кращі риси характеру закладені Богом. Наприклад, замість того, щоб примушувати дитину завжди казати «дякую», краще розвивати в неї почуття вдячності.

Як бачите, людина може стати кращою, якщо лише захоче такою бути, в іншому випадку – її не змусить сам Господь, а все через те, що поважає її власний вибір, а головне – любить її, а де примус –  там немає любові. Та і який сенс примушувати людину стати кращою, якщо вона цього не хоче? І, відповідно, якщо Бог не примушує людину ставати кращою, то яке право маємо ми?

Так що виходячи з вищесказаного можна дійти висновку, що людські докори відносно віруючих часто (але на завжди) бувають безпідставними, бо, як правило, люди вимагають від ближніх те, що самі не можуть (а часто і не намагаються) досягти. Хто ж намагається стати кращим, зазвичай буває більш поблажливим до людей та їх слабостей, бо на власному досвіді переконався, що це не так просто, як здавалося чи хотілося би.

Тому, якщо ви переймаєтесь, чому люди такі не досконалі, краще не вимагайте від людей, навіть віруючих, якихось чеснот (добрих вчинків), а краще починайте розвивати їх у собі (творіть добрі справи), і в цьому вам обов’язково допоможе Господь, адже ви не забули, Хто є першопричиною добра на землі? Чи не так?

P.S. Але все-таки залишається відкритим питання, чому віруючі люди, чи принаймні, люди, які вважають себе віруючими, так часто не відповідають тому, чому вчив Христос, не дотримуються заповідей Божих? Що ж, прийдеться нам зустрітись тут знову, і не раз…

Редакція сайту


Ваш коментар: