Усі ми грішимо, і через це нами часто-густо оволодівають докори сумління. Загалом сумління, це одна з істотних речей (якщо не єдина), що відрізняє людину від тварин. Адже і тваринам притаманний материнський інстинкт, що закладений їм Богом, тварини теж допомагають одне одному в біді – і це теж закладене їм Богом. Але тварини «приписані» лише до земного життя, люди ж мають небесну «прописку»: «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20). А для того, щоб потрапити на небеса, Бог дав людині совість – мірило її вчинків, і навіть люди, які не просвіщенні євангельською проповіддю мають цілком реальний шанс потрапити в майбутньому житті до райських обителей через слідуванню голосу своєї совісті: «Бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон: вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2:14,15).

Дивіться, як Господь усе створив премудро: якщо люди слідують голосу свого сумління – вони наближаються до Бога, по праву стаючи синами Божими, навіть деколи не знаючи, що уподібнюються Йому; якщо ж перестають слухатися – стають синами диявола, починають наслідувати його та занепалих духів.

Страшно, коли подібне наслідування ворога роду людського стається в житті окремої людини, але набагато страшніше, коли це відбувається в житті окремої країни, коли в основі своїй перекручується Божий порядок речей: “Горе тим, які зло називають добром, і добро – злом, пітьму вважають світлом, і світло – пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке – гірким! Горе тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою!” (Ісаї 5:20,21). Приклади глобальних, масштабних катастроф, про які ми дізнаємося з Біблії чи зі шкільного підручника історії, свідчить про невідворотність цих руйнівних явищ, коли люди масово відвертаються від Божих принципів світоустрою, коли у своїй масі перестають слухати тихий Божий голос – совість, що звучить у кожному з нас.

Автор: Михайло Лукін

Про совість