Я люблю сина, тому дзвоню йому по 500 раз на день

Коли ми грішимо, Бог любить нас ще більше

Якось я запитав одного хлопчиська:

– Коли ти грішиш, як, по-твоєму, дивиться на тебе Бог?

І дитина відповіла:

– Він дивується, засмучується і гнівається.

А інший хлопчик, якому я поставив це ж питання, сказав у відповідь:

– Він хоче мене покарати.

Святі ж отці кажуть, що коли ми грішимо, то Бог любить нас ще більше, ще ширше відкриває нам Свої обійми – бо саме в такі моменти ми потребуємо Його більше, ніж зазвичай. Бог любить кожне Своє творіння, любить тебе, любить мене, і не лише коли ми хороші, але і коли здійснюємо помилки – оступаємося, падаємо.

Бог любить тебе, навіть коли ти живеш у розпусті. Ти дорогий Йому не через те, що поганий або хороший, а через те, що ти – творіння Його рук, Його любові. Ти знаходишся в дорозі, і на цьому шляху вступаєш у боротьбу, на подвиг, і Бог не судить тебе, бо сьогоднішній момент твого життя – це лише певний її етап.

Ти стикаєшся з певними труднощами і починаєш боротьбу. І якщо при цьому твої старання не увінчалися успіхом, Бог не перестає любити тебе.

Ти – як дошка для ікони. Господь дивиться на тебе і бачить, що ти намагаєшся зображувати у своєму серці Його Лице, Лице Його любові, але при цьому здійснюєш помилки – десь покладеш надто багато фарби, десь – мало, десь розмазуєш. І дивлячись на це, Господь каже: «Я не поспішаю. Я чекаю, коли образ буде закінчений. Сьогодні в тебе не вийшло, але Я знаю – ти стараєшся, і тому не роблю поспішних висновків. Я шаную тебе і не порівнюю з древніми святими, ангелами і архангелами, з пресвятою Богородицею, з якимись дивними і прекрасними людьми, чистими душею і серцем. Не запитую тебе: «Чому ти такий?»

Бог нікого ні з ким не порівнює, Він любить кожного з нас як окрему особу. Ти коли-небудь бачив, як пишуться ікони? Якщо подивитися на початок цього процесу, то не побачиш нічого прекрасного. Недописану ікону ніхто не купить, не віднесе в церкву – бо зображення ще не завершене. Але це не означає, що воно нікуди не годиться і не являє жодної цінності. Поступово, один за одним, наносяться кольори, тіні. І таку ікону, нехай вона доки і не завершена, не можна викидати і знищувати. Хоч і не дописана, вона являє собою цінність, бо над нею працюють.

І Господь любить нас такими, які ми є, тому що бачить – помалу ми намагаємося стати схожими на Нього, уподібнитися Йому в Його любові, житті і світлі. Він знає це, і тому не перестає любити нас. Адже коли когось не любиш, це означає, що ти просто не знаєш цю людину. А якщо знати, що відбувається в її житті, то любов не припиняється, і людина не стає твоїм ворогом. Ти знову полюбиш жінку, яка заподіяла тобі стільки страждань, коли зрозумієш, що проблема – не в ній, а в тобі, у твоєму серці, яке ніяк не може зцілитися від рани, що кровоточить, і продовжує боліти.

У нас немає ворогів! Немає такої людини, яка заслуговує ненависті. У цьому світі немає.

Якщо заглянути в минуле свого кривдника – яким було його дитинство, як він ріс, що відчував і як дійшов до такого, – то побачиш: він тобі не ворог, не супротивник.

От чому Господь і каже нам: «Не бійтеся!» Люди можуть заподіяти нам зло ззовні, але душі нашій ніхто нічого зробити не може. І якщо тебе образили і ти починаєш ненавидіти цю людину, то річ не в тому, що вона заподіяла тобі зло.

«Я люблю її і тому не хочу нічого їй казати»

Проблема десь ще. Тому постав питання Богові:

– Господи, а Ти теж, як і я, ненавидиш цю людину?

І Господь відповість:

– Ні. Я все простив їй ще на Голгофі. Я прощаю і люблю усіх.

– Але як Ти можеш любити її?

– Я бачу те, що доки не видно тобі. Бачу, що вона багато перестраждала і що вона ставиться до тебе так не через те, що погана, а через те, що їй страшно і вона захищається.

– Та яке там боїться! Ти знаєш, що вона мені зробила? Через неї я втратив роботу! А вона все мстить мені за щось, говорить про мене усякі гидоти.

А Господь відповідає:

– Якби ти бачив, як їй страшно, як тривожно в неї на душі, як мучить її совість – ти б не став ненавидіти її, а навпаки, полюбив би і пошкодував. Їй потрібна любов, підтримка, а не помста.

Господь ніколи не мстить, а завжди відповідає любов’ю, і це-то і обеззброює людей. І коли ти дізнаєшся трохи більше про того, кого ненавидиш, то зрозумієш, що і ця людина заслуговує прощення і доброго ставлення. Ми просто не бачимо істинної картини. Так, людина може багато разів скоювати злі справи, але злих людей не буває. Не буває! Варто тільки підібрати потрібний «ключик», і злість обертається добротою.

Треба лише натиснути правильні клавіші в людській душі, і ти почуєш цю чарівну мелодію доброти.

Натискаєш не на ту клавішу – і у відповідь істерика, крики, злісні лайки, але при цьому в будь-якій душі існує прекрасний світ, який ми доки так і не навчилися відкривати для себе.

Це нелегка праця, я знаю – адже всі ми доки так і не навчилися справжній, великій любові. Я кажу тобі, що треба полюбити цю людину, а ти у відповідь: «Як мені її полюбити?» Для більшості з нас любов занадто тісно пов’язана з особистими потребами.

Один хлопчина якось сказав мені дивну річ:

– Я дуже люблю одну дівчину. Вона так мені дорога, я захоплююся нею! І дуже хочу, щоб вона була моєю.

– І що ти думаєш робити?

– Нічого! Вона ніколи про це не дізнається.

– Чому?

– Бо вона любить іншого. І оскільки я люблю її, то не хочу говорити з нею про свої почуття, не хочу втручатися в її життя. Коли я закінчив університет, то хотів зблизитися з нею – нічого гріховного або аморального, навпаки, збирався створити з нею сім’ю – але зрозумів, що в неї інші плани, і залишив її в спокої. Я люблю її і тому не хочу нічого їй говорити, тримаюся від неї чимдалі.

Любити – означає бажати добра тому, кого любиш. І в даному випадку хлопчина поступив так для того, щоб не тривожити серце коханої. Це – повага до вибору іншої людини. Любов примушує відійти убік, перетворити своє почуття на сльози, які з часом стануть діамантами; у біль, з якого потім потече жива вода. І тоді серце наповниться Божественною благодаттю. При цьому з боку здаватиметься, що людина ніяк не проявляє своєї любові. Вона дійсно не показує її – вона живе глибоко в серці, і душу наповнює щире, правдиве почуття. Звичайно, це буде винагороджено.

Коли ми відпускаємо когось, людина не йде

– Я так люблю свого сина! – каже мати і дзвонить своєму хлопчикові по п’ятсот раз на день. Вона стверджує, що поступає так з любові до нього, щоб бути упевненою в його безпеці, знати, де він і з ким, – але насправді усе інакше. Ця жінка просто не в змозі відпустити від себе сина, дозволити йому піти з її життя. «Де ти? З ким ти? Чому затримуєшся? З ким ти там говориш? Хто ця дівчина?» Така підозрілість свідчить про нездорову прихильність до своєї дитини. І це не ніяка любов. Адже любити – означає віддавати, бажати добра і дарувати свободу. «Йому належить рости, а мені умалятися», – сказав Іоанн Предтеча про Ісуса (Ін. 3:30). «Я люблю Тебе, Господи, і тому мені зовсім неважко відійти убік, бо, де б я не був, мене оточуватиме Божественне світло, і, люблячи Тебе, я перебуватиму в цьому світлі».

Тому, яка б відстань не відділяла мене від коханої людини, я любитиму її і радітиму за неї, хоча з боку і може здатися, що любові вже немає і я просто зник.

Ні, я продовжую любити навіть на відстані, вона – у моєму серці, але при цьому я даю їй можливість дихати, рухатися, бути вільною, і мені все одно, з ким вона зараз. Я не ревнуватиму, не страждатиму і не переживатиму через це.

І знаєш, що відбувається в такому разі?

Людина починає любити тебе ще більше і не покидає тебе. Чому? Бо ти сам даєш їй можливість тебе покинути. Коли ми відпускаємо когось, людина не йде. А якщо насильно утримувати біля себе людей, це їх, навпаки, відштовхує. Таке часто відбувається в стосунках.

Наприклад, жінка скаржиться: «Я так ревную свого чоловіка!» Якщо ти дійсно любиш чоловіка, то придивися до себе, побач свою красу, і тоді навчишся любити по-справжньому. Почни молитися за нього – у такому разі ти зможеш відчути те, що відчуває він. І запитаєш себе: «Чи подобається йому те, як я поводжуся з ним? Тисну на нього, дратую, набридаю. Чи подобається йому це?» Такі ж питання може поставити собі і чоловік.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)