В одному містечку соціологи поставили людям запитання: «Що будеш робити, якщо тобі буде відомо, що залишилось жити на цьому світі 24 години?» Частина людей відповіли: «Такого у світі не може бути і я не хочу відповідати на це питання», – ці люди матеріалісти і не хочуть думати про майбутнє. Частина людей, а особливо молодь, відповіли: «Я ці останні години проведу танцюючи і веселячись», – по суті вони підтвердили матеріалістичну думку: «Гуляй душа – пекла немає». Частина людей запевнили, що останні години свого життя проведуть зі своїми рідними і друзями. І тільки жменька людей, дійсних християн, відповіли, що посповідаються, причастяться, тобто підготують свої душі до зустрічі з Господом.

А що б сказав Христос, аби Йому поставили таке запитання? Мабуть хтось подумав: «Звідки ми можемо знати, що сказав би Христос в останні години Свого життя на землі?» А Свято Письмо говорить нам про це. В останній день Спаситель думав про грішників, і всім нам на Тайній Вечері дав Святе Причастя, а в останні години Свого земного життя провадив боротьбу.

З одного боку душа має у своєму розпорядженні весь духовний досвід, а з другого боку – вона має в собі пристрасті, які не змогла здолати в собі. Саме через ці пристрасті зло намагатиметься атакувати нас. Хто боявся все життя, той боятиметься смерті; хто ненавидів ближнього, буде бачити ті прикрощі, які ближній йому заподіяв. Хто не любив нікого, шукатиме кого-небудь і не знайде. Скнара дрижатиме за своїми скарбами і не зможе взяти їх із собою.

Всі ці пристрасті нам підкидає лукавий. Як каже св. Єфрем Сирін: «Лукавий радо позичає нам злі пристрасті, і як тільки ми позбудемось однієї пристрасті, він одразу подає нам дві нові». І найбільше лихо, яке подає лукавий людині – це перебільшення власних проблем. Кожному з нас видається, що найбільша проблема це в мене. Ну ні в кого нема таких великих, прикрих проблем, як у мене. І святі отці подають нам одну притчу про цю проблему.

Один молодий чоловік прийшов до свого духовного отця і став жалітись:

– Отче, в мене такі погані житлові умови, що вже життя пеклом видається.

– Сину, візьми у своє помешкання гусей.

Чоловік послухав духовника і став жити з гусьми. І знов приходить до духовника і жаліється, що стало жити ще гірше.

– Візьми у своє помешкання вівцю, а тоді прийдеш до мене.

Пожив молодик з гусьми і вівцею, приходить і жаліється, що погане життя.

– Візьми до себе свиню, – почув він у відповідь.

Взяв свиню, витримав кілька днів, приходить покірливий і смиренний, щоб учитель ще чогось не підсунув і мовчить. Питає вчитель:

– Як живеться?

– Погано: крик, шум, тіснота і сморід.

– То вижени свиню і скажеш як тобі живеться.

Приходить чоловік і каже, що стало краще жити.

– То випровадь з дому вівцю, – радить йому учитель.

Приходить чоловік і погоджується, що вже жити можна.

– То вижени з хати гусей, – далі радить йому вчитель.

Випровадив молодий чоловік гусей з хати, навів лад, приходить до вчителя і хвалиться:

– Учителю, так мені легко і радісно живеться: спокійно, тихо, ну наче в раю.

В цьому житті все пізнається в порівнянні. Хтось їздить на машині, а хтось ходить пішки, а я – ровером катаюсь. Хтось ходить з паличкою, а я – здоровий, то і слава Богу за все.

Ми часто перебільшуємо власні проблеми, нарікаємо, а нарікати ніколи не годиться, не нарікати треба, а треба молитися. Потрібно все просити в Бога чого хочемо, але молитву треба кінчати словами: «Господи, я багато бажаю, я багато прохаю, а Ти, Господи, дай мені те, що корисне для мене, а я з Твоєю благою волею змирюсь». Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)