Не говорить про любов – не означає, що не любить

Любов йде рука об руку зі свободою

До Євангелія не можна ставитися формально. «При чому тут моє життя? Хіба до мене можна усе це застосувати?» – таких питань бути не повинно. Бо Господь учить нас: «Що ви хочете, щоб зробив вам Я, робіть самі для інших». Як тобі таке?

Молоді люди зустрічаються, йдуть кудись разом, але при цьому один постійно щось підозрює і додумує за іншого. «Куди це він відійшов? Чому залишив мене сидіти тут? Про що він думає? Чому крадькома дзвонить комусь? Чому несподівано закінчив розмову?» Загалом, суцільні підозри. І нічого доброго в такому ставленні немає. Бо любов йде рука об руку зі свободою. Я люблю тебе, і тому не обмежуватиму твоєї свободи. Роби, що забажаєш. І тоді ти, навпаки, сам потягнешся до мене, бо відчуватимеш повагу з мого боку.

В усякому разі, саме так поступає з нами Бог.

Він шанує нас у будь-який момент нашого життя, залишаючи нас вільними, і ніколи не мстить.

Він дозволяє нам відступати від Нього, помилятися і грішити, «сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5:45). Сонце – це прояв Божественної любові. Кожен ранок, коли воно показується за горизонтом, Бог немов каже нам: «І сьогодні Я люблю вас і дарував вам ще один день».

От чому важливо не просто встати з ліжка, поснідати і почати день у доброму настрої, але і усвідомити, що Господь дарував тобі ще один день. Усвідомити, що Бог любить тебе! Як би ти учора ні злився, ні заздрив, ні мстив, ні засуджував, скільки б ні вдовольняв своє «я», – Господь знову дав можливість тобі побачити сонце, кажучи тим самим: «І сьогодні Я люблю тебе! Не дивлячись на те, що було учора. І сьогодні Я даю тобі можливість знову зробити вибір». Коли падає дощ, то він зрошує усіх і усе. Для нього немає різниці між людьми, полями і будинками. Дощ йде скрізь. «Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний».

Любов не спричиняє болю!

Іншими словами, треба бути милосердними, жалісливими, добрими, співчутливими. Як це прекрасно! І звичайно, дуже важко. Ти просто мене не знаєш, тому тобі здається, що, раз я кажу все це, то так і живу, але ні, усе зовсім не так. Тому скоріше попрошу вибачити мене. Я не такий. Але коли я читаю про справжню любов або бачу її в інших людях, то розумію, наскільки це добре і правильно. Адже як завжди буває? Варто полюбити людину – і починаєш хворіти, чахнути, сохнути, мучитися, втрачати сили, сон і свободу. Пам’ятаю, ти якось сказала мені: «Ця любов спричинила мені стільки болю!» Не знаю, чи пам’ятаєш ти мою відповідь. А я тоді сказав тобі те, що також почерпнув з книг і власного досвіду: любов сама по собі ніколи не спричиняє болю. Адже любов – це життя, любов – це світло, це дихання нашого серця, це кровообіг, завдяки якому твій мозок, серце і кожна клітинка насичуються киснем.

Коли любиш, життя наповнює тебе. Любов не спричиняє болю! Але я вірю, що в той час ти дійсно відчувала біль. Тільки не через любов, а через нездійснені надії, які ти живила, чекаючи взаємності. Ти полюбила, і тобі хотілося нагороди, почуття у відповідь. От чому потім стало боляче. Ти чекала цілком певної реакції, а її не сталося. Але коли ти зрозумієш, що істинна любов не шукає, не чекає, не бажає – тоді тебе вже не турбуватиме, отримуєш ти щось у відповідь чи ні.

Якщо почуття виявиться взаємним, ти будеш дуже рада, тобі буде добре; але інакше не почнеш страждати. Я зовсім не маю на увазі, що треба бути апатичною, холодною і байдужою до того, люблять тебе чи ні. Ні, ти – людина, і тому абсолютно природно радіти, коли тебе люблять у відповідь. Наприклад, ти приготувала якусь смачну страву, і тобі хочеться почути похвалу – не лише тому, що страва і правда вийшла смачною, але ще і тому, що похвала – це також вираз любові. Іншими словами, у відповідь на смачне пригощання жінці хочеться отримати любов.

І коли тобі раптом не кажуть «спасибі», у голову починають лізти різні думки: «Він мені нічого не сказав! Навіть не подивився на мене! Значить, не любить». А по суті, що сталося?

Чому ми починаємо так страждати при думці про те, що нас ніхто не любить? Можливо, тому, що досі так і не довелося відчути, як сильно любить нас Господь? Якби ми могли постійно відчувати Його любов, Його дотики.

Уяви, як Господь тримає у Своїй руці твоє серце і гладить, пестить його, кажучи: «Я тут! Я люблю тебе! Я приймаю тебе такою, яка ти є, ти дуже дорога Мені. Я Сам визначив твою цінність – адже ти Моє створіння, і Я піклуюся про тебе, підтримую тебе і обсипаю усіма дарами. І Я завжди, завжди поруч».

Навіть якщо усі навколо тебе ненавидять, Бог любить тебе

І коли ти відчуєш себе улюбленим творінням Божим, твоя душа наповниться цією любов’ю. А якщо сосуд серця по самі вінця повний Божественною любов’ю, то людині вже неважливо, що їй дають (чи не дають) люди. Серце і без того наповнене. Тому, якщо ти щось отримуєш від людей, то дякуєш і радієш братській любові, радієш тому, що всі разом, радієш люблячим поглядам, обіймам, поцілункам – радієш усьому цьому, бо ти – людина.

Але при цьому в тебе є унікальна здатність, привілей: коли ти нічого не отримуєш від інших, тебе це не хвилює. Бо і розум, і серце твої і без того являють дивну цінність, дану Самим Господом, і ти чуєш, як Він каже тобі: «Я – твій Творець, твій Творець – люблю тебе». Це каже тобі Бог, Який абсолютно безкорисливий; Христос, у Якого найщиріше ставлення і найчистіша любов до всіх нас; Той, Хто може спасти нас і дарувати життя вічне.

Тобі хочеться, щоб тебе любили люди, і це нормально – адже ти сама людина. Але не чекай занадто багато чого від такої любові, бо вона може зникнути в будь-який момент. Наприклад, чоловік йде рано вранці на роботу, і ви розстаєтеся на багато годин. Звичайно, ти не перестаєш любити чоловіка за цей час, та і сама постійно відчуваєш його любов, але це не порівняти з відчуттям ласки і ніжності, якими тебе впродовж дня оточує Бог.

І вночі, прокинувшись, ти бачиш чоловіка поруч, і знову хочеться ласки, тепла, ніжних слів, але він спить. Деякі дружини, правда, в такі моменти будять своїх чоловіків і починають просити: «Скажи, що любиш мене!» На що чоловіки їм відповідають: «Знайшла час, щоб про таке запитувати! Звичайно, я люблю тебе. А тепер дай мені поспати, уранці вставати о сьомій».

Бачиш? Він любить тебе, але при цьому зовсім не хоче говорити тобі про це о другій ночі. Тоді як любов Божа постійно є присутньою в твоєму житті. Господові ти дорога в будь-який час дня і ночі. І коли твій чоловік йде на роботу, і коли ти сама йдеш, провівши дітей у школу, – любов і ніжність Господні постійно перебувають у твоєму серці. І якщо ти відчуєш це, то і себе почнеш почувати по-іншому.

Ти будеш принцесою, царицею у власних очах, багатою володаркою, значущою і унікальною особою. І це буде не егоїзм, а тверда упевненість у тому, що ти – улюблене дитя Небесного Царя, творіння любові Христової. Що Бог дорожить тобою. І навіть якщо всі навколо тебе ненавидять, бажають зла, плюють у твій бік – твій Бог любить тебе. І Його животворча, істинна любов дійсно важлива і значуща.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)