Про важливість справ для посмертної долі

Час від часу серед людей виникають суперечки: чи важливі справи для посмертної долі людини, чи ні? Адже в Священному Писанні сказано: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9). Тобто спасіння людей залежить від їхньої віри в спокутну жертву Ісуса Христа: «Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися» (2Пет. 2:24). То що справи не важливі? Важливі – адже своїми справами ми засвідчуємо свою віру в Ісуса Христа: «Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його? Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва» (Як. 1:14-17). Наші справи формують нас, наше ставлення до світу, людей, Бога. Головне тут – пам’ятати, що наші справи повинні приносити користь ближнім, а не потурати нашим егоїстичним уявленням, щоб нас не спіткала доля чоловіка з наступної притчі:

«Помер чоловік і потрапив на Божий суд, запитує Бога:

– Господи, що з долею моєю? Я заслужив на Царство Не­бесне? Адже я страждав! – з гідністю заявив він.

– А з яких це пір, – здивувався Бог, – страждання стали вва­жатися заслугою?

– Я носив волосяницю, – уперто продовжував чоловік. – Спо­живав лише висівки і сухий горох, не пив нічого, окрім во­ди, не торкався до жінок. Я виснажував своє тіло постом і молитвами…

– Ну і що? – помітив Бог. – Я розумію, що ти страждав – але за що саме ти страждав?

– На славу Твою, – не роздумуючи, відповів небіжчик.

– Гарненька ж у Мене виходить слава! – усміхнувся сумно Господь. – Я, значить, морю людей голодом, примушую но­сити всяке дрантя і лишаю радощів любові?

Повисло мовчання… Бог усе так само задумливо поглядав на людину.

– Так що з моєю долею? – нагадав про себе чоловік.

– Страждав, кажеш, – тихо вимовив Бог. – Як тобі пояснити, щоб зрозумів… От, наприклад, тесля, який був перед тобою. Він усе життя зводив будинки для людей, у жару і холод, і голодував іноді, і часто попадав собі по пальцях, через це і страждав. Але він все-таки зводив будинки. І потім отри­мував свою чесно зароблену платню. А ти, виходить, усе життя тільки і робив, що довбав собі молотком по пальцях.

Бог на мить замовк…

– А де ж будинок? Будинок де, Я запитую?!»

Сенс притчі простий – не так важливі наші справи, як результати цих справ, їхні плоди, тобто ми самі. Тобто, що встигли із собою зробити за це життя, з цим і предстанемо перед судом Божим. А як же справи? На це питання ми знаходимо відповідь в Одкровенні Іоанна Богослова: «І почув я голос з неба, який говорив мені: напиши: віднині блаженні мертві, які вмирають у Господі; так, говорить Дух, вони заспокояться від трудів своїх, і діла їхні йдуть услід за ними» (Одкр. 14:13).

Редакція сайту


Ваш коментар: