Щоб Успенський піст не пройшов марно

Апостол Павло: “Ніч минула, а день наблизився“. Продовжимо думку: “Піст пройшов, і що наблизилося?”

Піст як дієта і читання – дуже нудна і важка річ. Але має ж бути в них якась радість і якась мета поза постом?

Повинна!

У церкві чотири Пости: два Божих і два Його святих.

Різдвяний присвячений наміру Христовому прийти у світ.

Пасхальний – Його перемозі над смертю.

Апостольський – це час малого різдва людей. Він є проекція на людей Різдва.

А Успенський – мала пасха – перемога над смертю. Він є проекція на людей Пасхи.

Успенським постом ми захоплюємося першою успішною спробою не Бога, а людини перемогти смерть. Хіба це не гідно подиву: смерть, що лежить в основі світу від початку часів, долає смертна людина. “Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили‚ подібно до злочину Адама” (Рим. 5:14) – і раптом її влада пала.

Ясна річ, що утримання від м’яса і регулярне читання молитовних правил нам не дасть цієї перемоги. Не через те, що ці заняття погані, а через те, що вони не можуть бути самостійною метою.

Справжньою метою є не обряд і навіть не надбання духу. Це тільки умови. Метою є наше возз’єднання з Богом.

Здавалося б, немає нічого простішого, адже багато хто з нас майже щотижня з’єднується з Христом усією своєю істотою, приймаючи в себе Його тіло і кров. По суті, так само Бога прийняла і Діва Марія.

Але, прийнявши Бога в себе, ми і Марія дали різний результат. Вона не лише дала дах і тепло Христу, але сама уподібнилася Богові, стала як Бог – тим, чим замислював Бог людину при створенні світу. Ми, приймаючи в себе Христа, анітрохи не змінюємося. У чому причина?

Христос той же. Земля та ж. Небо те ж. Причина – у нас. Якщо ми не змінюємося, значить, ми не приймаємо Христа як Бога. Ми, приймаючи причастя, можемо не з’єднатися з Христом, як вода з маслом.

З Богом можливі три форми стосунків: Бог наді мною, Бог дорівнює мені і Бог піді мною.

Якщо Бог вищий за мене, і я це усвідомлюю, то все моє життя і всі мої думки і почуття повинні належати Йому. Але цього немає.

Якщо Бог дорівнює мені, то я маю так само преобразитися, дістати можливість розмовляти з Богом Отцем, бачити Духа Святого або хоч би зціляти.

Але ні. У нас реалізований третій сценарій. Бог служить на посилках. Ми за своєю подобою підозрюємо, що Він могутній, великий, багатий і дещо глухий. Нам треба Його розтрусити, розжалобити і набриднути цій Горі, Яка Мовчить, щоб Вона викинула зі своїх бездонних надр трохи здоров’я, грошей і спокою.

Таке відношення до Бога – навіть не язичництво. Первісний магізм. Натиснув кнопку посту – їжа впала. Натиснув двічі кнопку молитви – дали попити чи грошей.

Я не хочу вести мову до того, що людина є творіння невдячне і самозакохане. Хоча найчастіше так і буває. Навпаки, хочеться зайти з іншого боку і сказати цьому божкові і істоті, на серці якої лежить великий образ Божий, що з Богом краще, ніж без Нього, якщо ти шукаєш блага.

  • З Богом немає смерті.
  • З Богом спокій.
  • З Богом виконання бажань.
  • З Ним просто краще, ніж без Нього.

Як Його знайти у звичайному житті і переконатися, що з Ним краще?

Мірою усіх речей є ті почуття, які вони залишають, – написав античний філософ.

Мірою нашого клопоту є не дім, гроші, влада, а ті почуття, які вони приносять.

Можна вкрасти – і це принесе задоволення. А можна утриматися від злодійства, розпусти, вбивства, брехні – і це принесе не лише задоволення, але божественну благодать. Сила цієї благодаті більше сили радості від усього того, що людина може сама собі придумати.

Таке практичне міркування може збентежити тих, хто любить або боїться Бога.

А що? Мають же бути аргументи для дружби з Богом не лише в тих, хто любить Його, але і для найманців і навіть рабів Божих. Бог не відкидає ні найманства, ні рабства, хоча чекає синівства.

Так от, пости для таких людей і є пізнання милості Божої через досвід.

Досвід простий. Якщо душа знаходиться в дитячому стані, то спершу їй добре узнати благодать почуття стриманості, пов’язаної з виконанням заповідей Старого Завіту. Терпіти труди посту і з дитячою наївністю і нетерпінням приймати ті зміни, які дає Бог людині, яка шукає Його, – без цього уроку ніяк не можна.

Якщо людина вже узнала голос Божий, то вона його може пошукати не в гастрономії, а в сім’ї, на роботі і взагалі серед людей. Набагато важче пожертвувати час матері, подружжю або дитині, ніж не їсти м’яса. Зайва година, раз на день, благого спілкування дасть більше, ніж уся ковбаса разом узята.

Окрім рідні, благодать приносять безкорисливість і посильна жертва. Добра справа є пігулкою від смутку, шкідливості, самогубства та іншого затьмарення розуму.

Але головне в цьому пості все ж не справи милосердя – хоча без них нікуди – а занурення в Бога. Стосунки з Богом так само глибокі, захоплюючі і життєдайні, як і захоплююче драматична картина нашого звичайного видимого життя. Стосунки з Богом вимагають дослідження. Цим стосункам варто присвятити хоч би два тижні на рік.

Занурення в Бога – мета Успенського посту.

Не просвітлення, не преображення, не перемога над смертю. А саме падіння в обійми Божі, що приносить щастя, про яке першою дізналася Божа Мати.

Усередині нашої душі дуже багато незвіданих місць, в яких відкриваються дверцята до Бога.

Можна досліджувати їх самому. Але краще – на прикладах житій, і особливо Божої Матері. Але не всього можна добитися земними зусиллями. Окрім читання і розуміння, між нами і жителями Небесного Єрусалиму є живе духовне спілкування. Воно осягається містично. А оскільки нам пропонуються духовні дослідження, то і засоби потрібні духовні.

Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові” (Рим. 14:17).

Бо ті, що живуть за плоттю, думають про тілесне, а ті, що живуть за духом, – про духовне” (Рим. 8:5).

Духовні зусилля можуть бути здійснені як у домашній молитві, так і в результаті участі в таїнствах. Цим постом Церква особливо рекомендує духовне звернення до Богородиці, як до людини, яка краще за всіх знає Христа.

“Узнати Бога” – можливо, ці слова ніколи і не звучали для інших людей.

Прийшла пора.

Який Його голос, і як він звучить усередині душі, як Він торкається серця, що буває, коли Він “відвертається”, як без Нього, які Його обійми і яка солодкість заповідей, і що таке Його блаженства? Нарешті, що Він за особистість, який Друг і який Він батько? Як Він уміє дружити, утішати, жартувати і тихо посміхатися?

А в тих, хто знає Бога, я прошу вибачення, що написав ці смішні і прості слова. Апостол Павло радить допомагати всім тим, хто йде до Христа, незалежно від досвіду, і пише: “Немічного у вірі приймайте без суперечок про погляди. Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі” (Рим. 14:1,2) (звернення до досвідчених).

Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його” (Рим. 14:3,4) (звернення до неофітів).

Ті, які люблять Бога, обнімемося і прославимо Божу Мати, яка першою проклала найпростіший шлях до Бога – через мир, світло, спокій і добро.

Ніч минула, а день наблизився“. Нехай цей піст не пройде дарма і наблизить до нас день вічного Царства. Амінь.

Автор: священик Костянтин Камишанов