Наше особисте Преображення: як стати світлим?

Історія Христа – це наше маленьке життя.

Ми, надіваючи на шию хреста, проходимо особисте Різдво.

Одного дня ми здогадуємося про те, що любов і жертва – це одне й те саме, і тоді ми проходимо особисту Пасху.

Коли ми розуміємо, що служіння Богові – не в мантрах і не в обряді, ми, подібно до апостолів, виходимо на особисту проповідь.

Вийшовши на проповідь, ми все менше і менше приділяємо часу собі, до тих пір, поки стаємо нецікавими самим собі. І тоді ми як би помираємо для себе, але народжуємося в Богові.

У фіналі нашого духовного шляху ми, очистившись від пристрастей, преображаємося і тим самим виконуємо задум Божий про себе – стаємо подібними до Нього. У Богові ми впізнаємо себе і дозволяємо Богові впізнати Себе в нас. Так ми опиняємося з Господом лицем до лиця, як колись стояв Адам перед Богом, Який шукав його.

Сенс бесіди Адама і Бога простий. Перед праотцем постав вибір: бути з Богом або віддати перевагу життю за своєю волею. Адам вибрав друге.

Одного дня і ми, більше дізнаючись Бога, стаємо перед Його обличчям, як Адам, і приймаємо рішення: бути з Богом або сховатися в страху, відсунути Бога на самий край нашого особистого світу і дозволяти Йому втручатися тільки тоді, коли нам це заманеться.

Нам страшно розчинитися в Богові і втратити себе в нескінченності. Особисте Різдво, Пасха, Преображення і П’ятидесятниця страшні нам, бо нам чужий Бог.

Життя без Бога повне страхів і тривоги. Життя з Богом повне любові і впевненості.

Ми страждаємо від страху, і в той же час самі не бажаємо розстатися з ним. Цей страх близькості Бога свідчить про те, що ми не знайшли… себе в собі, не знайшли в собі образ Божий – джерело нашого преображення.

Без Бога до нас приходить страх і біль. Цей страх різноманітний. Внутрішній страх думати і любити. Зовнішній страх народжується сучасним світом. Страх церковний приходить тоді, коли більше Бога бояться священнокерівництво і Статут.

Здавалося б, страждання повинні змусити нас замислитися над тим, що життя без Бога все-таки дуже погане і що шлях до Бога – єдиний розумний і благий. Насправді, навіщо жити погано, коли можна жити добре? Навіщо жити без Бога, коли з Богом краще?

Початок такого життя простий і ясний: стати світлим. Для цього треба розстатися з пітьмою, яку утримуємо в собі: злість, жадність, лінь, розпусту, пияцтво, гордість. Усього бруду не перелічиш. Та і не в числі справа, а в тому, що наші вади – “скарби” абсолютно не потрібні, більше того – отруйні. І найкраще для нас – їх позбутися.

Наше особисте преображення не обов’язково повинне проходити на горі Фавор і бути озвучене громами і підсвічене блискавками. Воно повинне проходити тихо і просто: на кожній сповіді і кожному причасті.

Після глибинного очищення, яке здійснює всередині нас Сам Бог, ми абсолютно чисті. Після того, як на причасті Він входить у кожну частку нашої істоти, ми стаємо святими. Нам нічого не заважає преобразитися і залишатися святими і світлими, окрім нашого бажання вимазатися.

У цьому коріння трагедії людини – у розміні радості святого життя на солодкість гріха. Добровільне затьмарення розуму і наша зла воля знову і знову повторюють у нас мікросюжет Адамового гріхопадіння і наступного вигнання з раю.

Залишається тільки дивуватися тому, як щільно пов’язана наша доля з вічністю і всесвітом, – і тому, що Адамова впертість і дурість проростають у нас корінням, що тягнеться з глибин історії. З цього існує три виходи.

Перший – для тих, хто знає і любить Бога. Очистившись у храмі, треба уважно стежити за тим, щоб у серці не вичерпувалася Божественна ніжність любові. У кожної проблеми є рішення, яке чи гасить, обважнює і затьмарює серце, або дозволяє йому залишатися світлим. Треба навчитися завжди йти тим шляхом, де на серці не гасне свічка. Для тих, хто знає, що таке любов – це дуже важливий аргумент.

Для тих, хто звів стосунки з Богом за розрахунком, має бути ясно, що з Богом вигідніше, оскільки Він приносить те, чого не купиш – благодать і Царство Небесне.

Для тих, хто боїться Бога, може здатися переконливим аргумент на користь того, що без Бога страх і страждання більші, і ведуть врешті-решт до смерті і жаху, витерпіти який неможливо і не треба.

На порядку денному стоїть наше преображення, подібне до Преображення Христового. Ризи нашого особистого преображення вже зшиті і чекають на нас. Насправді, навіщо жити недобре, коли світ створений для щастя і любові з прекрасним Богом і для життя з Його прекрасними друзями – святими? Якщо ми захочемо такого життя, усі вони – Бог і святі – готові допомогти нам з усіх своїх сил.

Головне – захотіти.

Автор: священик Костянтин Камишанов