У Південній Америці кордони трьох держав: Бразилії, Перу і Болівії, сходяться в одному місті. І на тому місці стоїть межовий стовп або, як тепер кажуть, прикордонний стовп. А на ньому три вказівники. Один з вказівників вказує, де розташована столиця Бразилії і скільки кілометрів треба подолати, щоб до неї дістатись. Другий вказівник вказує, де знаходиться столиця Перу і скільки кілометрів до неї. Третій вказівник вказує на столицю Болівії і скільки кілометрів потрібно здолати, щоб потрапити до неї. Цей прикордонний стовп унікальний тим, що на ньому є вказівник, що вказує на небо – і вчить всіх: «Дорога до неба, до Бога триває все життя».

Кожен подорожній, прочитавши написи на вказівниках, знає скільки часу і кілометрів йому потрібно здолати, щоб дійти до земної цілі, і водночас кожна людина розуміє, що мета в цьому житті – це небо, і здійснити її можна проживши все життя намагаючись дійти небесного.

І кожна людина в цьому житті, хоч це і найбільший грішник, прагне до Бога. Тому ще перші християни, зокрема Тертуліан вчив: «Кожна душа сама по собі є християнкою і прагне до Бога, бо звідти і вийшла». Не був винятком і цей молодий юнак. Він шукав Бога, шукаючи Бога він прийшов до Ісуса Христа, душа його привела. Проте юнак був освічений, всезнаючий і маючи знання фарисейські, він називає Господа: «Учитель».

«Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф. 19:16) – питає юнак. Чуючи запитання гордого учня фарисеїв, Ісус незворушно відповідає: «Виконуй заповіді Божі». Душа юнака стоячи в присутності Божій бентежиться, розгублюється. І юнак розгублено питає:

– Які?

– Не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи; шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе.

– Все це я зберіг від юности моєї, – радісно звіщає юнак – чого ще не вистачає мені?

Юнак хоче бути досконалим, святим. Ісус, глянувши на юнака, вирішує зробити його Своїм учнем:

– Піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною. (Мф. 19:18-21).

Юнак мав великий маєток, і його багатство не позволило йому стати учнем Христовим. Юнак опустивши голову пішов геть від Христа. Багатство не дає можливості людині увійти в Царство Боже – і що ж тоді робити багатим?

Святі отці розповідають нам таку притчу. В одному місті жив заможний чоловік, який мав дуже давню золоту монету. Монета хоч і була дуже давньою, але гарно збереглась і милувало око своєю красою. Тримаючи монету в руках, чоловік ніби побував у тих далеких часах і ніби спілкувався з тими людьми. Маючи такий неоціненний скарб, чоловік вирішив: віддам її людині, яка вмітиме цінувати монету і водночас колись згадає мене. І чоловік вирішив віддати монету підлітку.

Підліток тілом нагадує дорослу людину, а душею він ще дитина і мислить підліток по-дитячому. Отримавши монету він вирішив: віддам її мамі, їй дуже важко виховувати нас без батька, нехай ця монета принесе їй радість.

Мати отримавши монету, зраділа і задумалась, що з нею роботи. І вона вирішила: я не має змоги своїм дітям дати те, що дають батько і мати, то я їх потішу чимсь. Вона вдягнулась, щоб піти в місто, але її мрія не здійснилась, бо прошак зайшов у дім просити кусень хліба.

Дивлячись на прошака жінка думала: «Я маю будинок, я маю дітей, яких люблю, я маю хліб і воду, а цей нічого такого не має, віддам йому монету, нехай монета принесе йому радість».

Отримавши монету, прошак побіг до харчевні або, як зараз кажуть, до кафе, щоб досхочу наїстися. Підійшовши до харчевні, прошак побачив каліку, який нічого в нього не просив, бо добре розумів, що в прошака нічого нема.

Прошак дивлячись на жебрака міркував: «Я маю руки і ноги, я практично здоровий, а ось цей бідолаха без ніг, йому дуже важко в цьому світі, віддам йому монету, вона йому більш потрібна, ніж мені».

Як бачите, багатство не є злом і не є добром. Залежить від того, як розпоряджатись багатством. І щоб ми мудро розпоряджались у молитві блаженств співають: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5:7). В цьому житті ми часто грішимо, але ми надіємось на милосердя Боже, а щоб нам надіятись на милосердя, то самі будьмо милосердні.

На прикордонному стовпі є три вказівники, що ведуть до різних столиць, а є ще унікальний вказівник, який показує в небо і вчить: «Дорога до неба, до Бога триває все життя».

Прямуймо дорогою до неба, розумно розпоряджаймось своїм багатством, будьмо милостиві, щоб і нам помилування отримати від Бога. Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці