Радіє Господь, коли в храм приходять діти, і гнівається, коли хтось перешкоджає їм. “Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне” (Мф. 19:14), – строго каже Ісус Христос тим, хто хотів перешкодити дітям приходити до Нього. І якщо це так, якщо прихід у храм дітей – радість для Бога, то в найближчу до 1 вересня неділю Він радіє особливо!

Ніколи в наших храмах не збирається така множина дітей, як цього дня. Діти готуються йти в школу, з 1 вересня головною справою їхнього життя буде отримання нових знань. Тому і приурочили до цього дня свято, сама назва якого – День Знань – вказує на головну мету навчання в школі – набуття знань.

А чи хороша ця справа, набуття знань?

Від такого питання, здогадуюся, пахне мракобіссям. Хто може в наш час сумніватися в необхідності і цінності знань!? І все ж…

Найперший гріх, той, що поклав початок безлічі наступних гріхів, які гублять людство, теж пов’язаний з цим словом. “І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв” (Бут. 3:6).

“Дає ЗНАННЯ”. І скуштувала. З цього і почалося все зле в нашому житті. Та що там “зле”! Сама смерть прийшла у світ разом з цим знанням.

Звернемо, проте, увагу на слово “жадане“, яке використовує Писання, кажучи про знання в цьому уривку. Усім відомо, що таке “жадання”, але тільки в дуже вузькому значенні цього слова. “Жадання” – непереборне бажання, нестримне прагнення.

Людський дух жадає знань більш за все. Жадання знань, яке штовхнуло перших людей зробити непоправну помилку, успадковане їх нащадками, усіма нами. До чого ж призводить тамування цієї спраги?

У Священному Писанні про знання іноді говориться досить скептично. “У великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу“, – пише Екклезіаст (Еккл. 1:18). “Знання надимає“, – стверджує апостол Павло (1 Кор. 8:1). Тобто робить гордовитим, зарозумілим, пихатим. Адже ніщо так не віддаляє людину від Бога, ніщо так не спотворює її, як гординя.

От і подумаєш, навіщо ж ми йдемо в школу, якщо плоди тих самих знань, день яких ми святкуємо, такі жахливі! Щоб стати гордими і наше життя наповнилося скорботою?

“Ну, звичайно! – скаже хтось, – мракобіси-церковники завжди проти знань йдуть!” Пригадають нам і багаття інквізиції. Та ні, ми, звичайно ж, не проти. Просто пам’ятаємо прадавню мудрість, висловлену ще Конфуцієм: здобуття знань тільки тоді цінне, коли його супроводжує моральне вдосконалення. Без цього знання не лише даремні, але небезпечні і руйнівні.

Це особливо добре помітно, коли дивишся не на окрему людину, а на все людство. Абсолютно очевидно, що науковий і технічний прогрес людства йде набагато швидше, ніж духовний і моральний. Усі розуміють, до чого це може призвести, якщо ситуація не зміниться, а щось несхоже, щоб вона збиралася змінюватись. І якщо не в наших силах якось радикально вплинути на те, що відбувається зі світом, ми можемо багато що зробити для того, щоб та дитина, яка доручена нашому піклуванню, яку послав нам Господь і довірив її виростити і виховати, стала передусім гідною людиною, а потім вже людиною, наділеною тими чи іншими знаннями.

Нагорна проповідь, Карл Генріх Блох

Ні, не будемо ми говорити нічого поганого про знання. Не будь у людини бажання знати більше, ніж вона вже знає, не було б розвитку людства. Зупинилася б історія. Померла б культура. Але поряд з цим, взагалі, благословенним бажанням пізнання має бути інше жадання. Жадання досконалості. І це бажання має бути сильнішим за перше. “Блаженні голодні і спраглі правди” (Мф. 5:6), – каже Ісус Христос. Мова йде не про те, щоб домагатися правди там, де її не вистачає, а про внутрішню правду, про праведність.

Висловлювання апостола Павла ми навели не повністю. Прочитаємо ж тепер його до кінця: “Знання надимає, а любов будує“.

Не потрібно розуміти це так, ніби апостол протиставляє одне другому. Мова тут не про те, що отримання любові робить набуття знань непотрібним. Просто, прагнучи до знань, потрібно пам’ятати, що прикрашають і удосконалюють вони нас тільки в тому випадку, коли їх отримання здійснюється одночасно зі зростанням у добрі, у чеснотах. А за словами того ж апостола Павла, сукупністю всіх чеснот є любов. Знання без любові руйнують і нищать людину. Поєднанні з любов’ю, вони ведуть її до Небес.

На початку нового навчального року в усіх церквах служиться спеціальний молебень, який відкриває 33 псалом. Він найбільш співзвучний тому настрою, який має бути в серцях усіх, хто приступає до навчання.

Деякі слова цього псалму мені хочеться навести тут.

“Прийдіть, діти, послухайте мене, я страху Господнього навчу вас” (12 вірш).

Про це ж неодноразово читаємо і в притчах Соломонових: “Початок мудрости – страх Господній” (Притч. 1:7). І нехай нікого не насторожує слово “страх”. Стан страху здається багатьом тяжким і принизливим. І правильно! Так воно і є, коли людина боїться того, чого не потрібно боятися, і не боїться того, чого, а точніше, Кого потрібно боятися. Хто навчився боятися Бога, той вже в цьому житті не злякається нічого і нікого.

Той, хто навчився боятися Бога, по-справжньому безстрашний, веселий і вільний. І цей “безстрашний страх” – початок справжньої любові! От чого хочеться побажати всім, хто йде в ці дні в школу.

“Стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро” (14,15), – читаємо ми в цьому ж псалмі.

Добре навчитися відрізняти букви і цифри, але ще важливіше відрізняти добро і зло.

Прекрасно, якщо ми зрозуміли, навіщо призначений той або інший механізм, але біда, якщо так і не зрозуміємо, навіщо народилися ми на світ, навіщо нам дане це важке і прекрасне життя.

Дуже треба знати нам про будову людського тіла, про те, що робить його здоровим і сильним. Але куди важливіше дізнатися про безсмертну душу і навчитися правильно піклуватися про неї, тримати в чистоті і робити її прекрасною.

Цінне і корисне вміння управляти механізмами і керувати людьми. Але якщо при цьому ми не вміємо управляти і керувати самими собою, своїми бажаннями, словами, вчинками, то немає в тому жодної користі.

Навчаючись у школі, ми пізнаємо світ, вивчаємо закони, за якими він існує. Усе це принесе прекрасні плоди тільки в тому випадку, якщо навчимося сприймати світ не сам по собі, а бачити в ньому творіння Боже. І якщо пізнання створеного світу вестиме до пізнання Творця, якщо зрозуміємо, що всі здібності наші – дар Божий, даний для того, щоб послужити Тому, Хто нам його подарував, якщо шукатимемо в кожному зусиллі, у кожній справі, у кожному успіху не самоствердження і самодогоджання, а Слави Божої.

Прекрасно хотіти знати більше, ніж вже знаєш. Але ще прекрасніше хотіти бути кращим, ніж ти є. Вкласти в душу дитини це бажання, розвинути його до такої міри, щоб воно стало найголовнішим прагненням підростаючого чоловічка, щоб в міру дорослішання ця спрага тільки збільшувалася – от, я упевнений, найважливіше завдання і батьків, і учителів, і вихователів.

Буде це, тоді і примноження знань не стане, за словом Екклезіаста, примноженням скорботи. Не печаль і скорботу, а справжню радість принесуть знання тим, хто шукає їх не для того, щоб йому стало краще, а для того, щоб самому стати кращим.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін