Проповідь на свято Божої Матері
Бог-Слово через любов до грішників став людиною і жив між людьми та вчив їх справедливості, любові. І за цю любов Бога до людини грішники розп’яли Його на хресті, насміхаючись, глузували та катували Бога. І коли людство в лиці грішників знущалось над Христом, то природа, бачачи смерть Бога, не залишилась байдужою: земля затряслась, а сонце померкло і темрява була по всій землі.
В далекому від Палестині Єгипті грецький вчений Діонісій Ареопагіт, бачачи дивне, не передбачене науковцями сонячне затемнення, сказав пророчі слова: «Або Бог погибає, або світ загибає». Пізніше дошукуючись причини сонячного затемнення Діонісій Ареопагіт виявив, що в Єрусалимі юдеї розп’яли Христа, Який називав Себе Богом. Послідовники Христові розповіли Діонісію про Ісусове вчення, про Його смерть на хресті і Ареопагіт став християнином, а згодом єпископом у місті Афіни. Діонісій знав, що в Єрусалимі живе Мати Ісуса Христа і захотів Її побачити. Приїхавши в Єрусалим і порозмовлявши з Богородицею, Діонісій Ареопагіт залишає людству свої спогади про зустріч з Пречистою Дівою: «Коли б я не знав, що тільки Богу Єдиному належить поклонятись, я б приніс поклоніння Богородиці, бо від Неї сходила така божественна благодать, що описати словами її неможливо».
Апостол і євангеліст Лука малюючи ікону з Діви написав їх десять, бо намалювавши одну ікону з Богородиці, Лука зрозумів, що в тій іконі він відобразив любов Богоматері до людей, в іншій іконі Лука відобразив терпеливість, ще в іншій покору, в іншій смирення. Всі ікони, що зображували Богоматір, були однакові, але одночасно відрізнялись одна від одної. Ось по цій причині ми, православні, маємо різні ікони з Богородицею: однакові за суттю – різні за змістом. Шануючи образи Богородиці, ми віддаємо тим самим поклоніння первообразу, тобто Пречистій Діві, а чому ми так шануємо Матір Бога, потрібно заглянути в часи Ісуса.
Коли ми молоді, здорові і маємо гроші, то маємо і багато друзів, з якими проводимо дозвілля. Але коли стається біда, друзі зникають і одні тільки батьки потішають: не журись сину чи дочко, Бог не без милості, козак не без долі.
Коли Господь наш Ісус Христос жив між людьми, то творив великі чудеса і учні Його, супроводжуючи Його, хвалились: ось ми маємо такого Великого Вчителя, Він творить чудеса, розповідає такі притчі, які людство ніколи не чуло. Але коли Він опинився на хресті, всі учні залишили Його, одна тільки Мати під хрестом стояла і гірку сльозу материнську витирала, стиха промовляючи: «Ой, Сину, мій Сину, за кого і навіщо Ти розп’явся на хресті». Син, почувши мовчазний крик материнського серця, вмираючи, зібрав останні сили, обвів поглядом натовп, шукаючи Своїх учнів. Хотів Своїх учнів доручити під опіку Матері, та їх не було. Тому промовив тільки до Іоанна, що стояв під Хрестом: «Це – Мати твоя!», і цими словами Христос всіх Своїх духовних дітей доручив Своїй Матері. І Мати Божа дійсно опікується всіма християнами.
В 940 році Царгород (Константинополь) обложили погани-русичі, християни Царгорода бачили: прийшла остання хвилина і у Влахернському храмі стали благати: «Спаси, Пречиста, нас» і Мати Божа омофором покрила храм і місто, а морські хвилі потопили кораблі русичів.
Через століття нащадки царгородців, ставши мусульманами, обложили Почаїв. Почаївці погибаючи, благали: «Спаси, Пречиста, нас» і Марія на хресті стала і татар з турками від Почаїва відігнала.
В урочищі Джублик Божа Мати двом дівчаткам з багатодітних родин з’явилась, багато чому вчила і просила: «Ви на цьому місці українською мовою до Бога моліться». І сьогодні в Закарпатті, де українська мова обугорщена, закарпатці моляться літературною українською мовою.
І наш край Волинський Мати Божа не лишає своєї опіки. Прославилась у нас дивноікона «Корецька», «Гощанська», ікона Матері Божої з Білівських хуторів, Дорогобузька, а найбільше – Почаївська. А ми чомусь святкуємо свято ікони Казанської Божої Матері. Зневажаємо вказівками Божої Матері. Не робімо цього, молімось до ікони Почаївської Божої Матері, молімось рідною мовою, молімось щиро, побожно і маймо віру, що Матінка Божа ублагає Свого Сина за наш рідний край. Амінь.
Автор: ігумен Дмитро (Ющак)