Анатомія щастя

Чому нас учать Заповіді блаженства?

Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступили до Нього ученики Його. І, відкривши уста Свої, навчав їх, промовляючи:

  1. Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.
  2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
  3. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
  4. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.
  5. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
  6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
  7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
  8. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
  9. Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас” (Мф. 5:1-12).

Такий дивний “тренінг”

Коли говорять про заповіді Христові, то зазвичай мають на увазі саме Заповіді блаженства. Але от питання: адже задовго до проповіді Христової було дано десять заповідей, навіщо ж знадобилися нові?

Річ у тім, що заповіді блаженства не скасовують і не замінюють собою десять заповідей, дані через пророка Мойсея на горі Синай. Сам Господь Ісус Христос каже: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати. Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все” (Мф. 5:17,18). Але навіщо все-таки знадобилися ще заповіді?

Цікаво, що заповіді блаженства дуже сильно відрізняються від заповідей Мойсеєвих. “Я Господь Бог твій.., Не створи собі кумира.., Не кради.., Не вбивай…” – з одного боку; і “Блаженні убогі.., ті, що плачуть.., спраглі…” – з другого.

Заповіді Мойсеєві більшою мірою говорять про те, що не можна робити. Заповіді блаженства – про те, яким треба бути. Тому можна сказати про те, що Заповіді блаженства доповнюють заповіді Мойсеєві. Христос зображує нову людину та її стан. Людину, яка вірує в Бога, не вбиває, не краде, не перелюбствує. Заповіді блаженства – це одкровення внутрішнього, духовного стану християнина.

Що означає “блаженство” і “блаженний”? У наш час під цими словами можуть мати на увазі якусь вищу міру насолоди, радості, щастя. Але можуть вкладати і негативний сенс. Наприклад, висловитися про когось приблизно так: “Та він блаженний якийсь”. Тут слово “блаженний” означатиме людину, дії якої виглядають дивно з погляду інших людей.

У перекладі з грецької мови це слово означає “щасливий”. Христос називає людей щасливими, тобто Заповіді блаженства – це заповіді щастя. Але щастя Христових заповідей має на увазі не насолоду чи екстаз, а стан перебування з Богом і залучення до Його дарів.

Але от, мабуть, і за сучасними мірками, і за мірками сучасників земного життя Ісуса Христа, Його приклади щастя навряд чи виглядають вдалими. Кого зазвичай вважають щасливою людиною? У наш час існує досить багато визначень “щасливої людини” і рекомендацій того, як нею стати. Починаючи від простих порад – “частіше і більше думайте про хороше” і закінчуючи рекламою психологічних тренінгів, на яких обіцяють зробити щасливим і успішним будь-кого охочого.

Можливо, і Господь Ісус Христос, звертаючись до слухачів з вершини пагорба, проводив щось на кшталт психологічного тренінгу? Проте щаслива людина із заповідей блаженств виглядає швидше нещасною: убогою, голодною, спраглою, гнаною. При цьому Христос не дає порад і рекомендацій про те, як вийти з убогості, позбавитися голоду і усього того, що швидше приносить людині скорботу, але ніяк не щастя.

Крайня нужда… у Богові

У першій же заповіді блаженними називаються убогі духом. Що це означає? Напевно, кожному знайоме значення слова “убогість”: стан крайньої нужди, коли в людини немає практично нічого. Тому убогий часто готовий прийняти будь-яке подаяння і допомогу. Можливо убогі духом – це ті, хто знаходиться в крайній духовній нужді, в яких немає нічого духовного? Чи, можливо, це люди, в яких немає жодних талантів, цілей, немає жодних прагнень у цьому житті? Але тоді тим більше дивно, що Христос вихваляє таку убогість, стверджуючи, що саме убогим духом належить Царство Небесне. Чи Христос хоче сказати, що для входження в Царство Небесне треба стати убогою людиною?

Дійсно, стан духовної убогості – це стан крайньої нужди, знаходячись в якому людина бажає тільки одного – перебування з Богом. Як жебрак сподівається тільки на те, що якась добра людина подасть хоч би кусень хліба, так і убогий духом сподівається тільки на допомогу Божу. Жебрак не може заробити чи заслужити на подаяння, він чекає лише милосердя і участі від інших. Також і убогий духом не прагне заробити нагороду в Бога. Він чекає лише на дар, милосердя, безкорисливу допомогу. Та взагалі, чи може бути корисливим Бог? Убогий духом бажає благодатних дарів Божих не тому, що він на них заслужив або заробив. Хіба люди подають милостиню жебракам, бо ті щось зробили для них? Ні. Милостиня тому так і називається, що дається вона не за щось, а просто так. І сам жебрак розуміє, що він навряд чи зможе чимось відплатити тому, хто виявив милосердя.

От така убогість є умовою чи основою становлення нової людини в Христі. Щоб стати громадянином Царства Небесного, треба просто сподіватися на милість Божу. І не думати про те, що, вступивши в це Царство, я зможу зробити для Бога щось велике. Я можу бути тільки вдячним, щиро, від усього серця. Як буває вдячним жебрак – за будь-яку монету. Та що там монета! Вдячний просто за те, що його побачили, йому допомогли, до нього виявили милість.

Жебрак не може сказати: “Я вам потрібний, бо я можу щось для вас зробити”. Жебрак скаже тільки: “Ви потрібні мені…”

Автор: священик Василь Куценко