12 лютого Православна Церква вшановує пам’ять трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Золотоустого. У цей день пригадують духовну спадщину цих Христових подвижників, дехто зауважить, що не дивлячись на таку кількість століть люди все рівно пам’ятають про них.

І я так само думав нещодавно, доки не збагнув, що люди-то пам’ятають не тільки подвижників Христових, чи просто добрих людей, які принесли користь людству, але й пам’ятають особистостей, на кшталт відомих тиранів, визначних полководців, які, чесно кажучи, крім горя людям нічого доброго не принесли. Це саме стосується і менш відомих постатей у плані всесвітньої історії: у нас, напевно, люди більше чули про серійного вбивцю Чикатило, ніж про митрополита Антонія Сурожського. Так що, для того щоб увійти в історію, не обов’язково треба бути угодником Божим…

Стосовно духовної спадщини цих святих мужів, теж не все так просто: адже більшість людей, які прийдуть у день пам’яті цих святителів на літургію, гадки немає про твори, які залишили вони після себе. Так що, чесно кажучи, якщо б Церква не встановила день пам’яті трьох святителів, про них мало хто згадував. Дехто може зауважити, що ім’я Іоанна Золотоустого чи Василія Великого пригадуються наприкінці літургії, чин якої був кожним з них складений. Але давайте чесно зізнаємося, чи уважно ми слухаємо літургійні співи і молитви, особливо наприкінці служби? Отож.

Написані вище рядки зовсім не заклик не шанувати пам’яті угодників Божих чи не ходити на Літургію. Це заклик, точніше питання, звернене до кожного з нас: навіщо цього дня ми прийшли на літургію, навіщо пригадуємо трьох святителів? Вони перейшли в інший світ 16 століть тому, що дає нам їхні життя?

«Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню» (Євр. 13:7). Приклад чистого, непорочного життя, приклад довіри Богові – і це, напевно, буде найкраща відповідь.

Автор: Михайло Лукін