Напередодні святкування дня святого Валентина в певних християнських колах знову починають вирувати пристрасті стосовно святкування цього свята. Причому чим більш консервативніша громада, тим більш неласкаві епітети можна почути стосовно цього свята: Що це не православне (християнське) свято, це свято розпусти, в українського народу не були традиції його святкування і т. д. і т. п.  І дивлячись на весь ажіотаж, що виникає навколо цього свята, можна в чомусь погодитися з цими твердженнями, окрім одного – вони борються з наслідками, а не першопричиною – людською розпустою, а якщо в загальному – з людським гріхом.

Легко з амвонів (кафедр) таврувати безособове свято, набагато важче боротися з гріхом, що поневолив усе людство. Легше займатися імітацією роботи, ніж по-справжньому трудитися в «поті лиця» (Буття 3:19) свого, як і заповідав нам Господь. Але така імітація роботи – це лише самообман з вкрай сумними наслідками: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21). І як ви здогадалися, це стосується не лише ставлення до дня святого Валентина.

З повагою, редакція сайту

Бути вірним

Ваш коментар: