Прірва перед ложем Авраамовим

З Євангелія: “Помер же і багатий, і поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. І, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому” (Лк. 16:22-24).

Бадьорий початок життя в пеклі: “Гей! Аврааме, пошли праведника до мене!” У надії багатого немає місця Богу. Часткове полегшення мук він бачить у протеже Авраама. А реалізацію знайомства в тому, щоб праведник служив йому.

Немає нічого дивного в його поведінці. Так живе більшість.

Наше око сприймає тільки невелику частину спектру електромагнітного випромінювання – світ нашого зору. Таку ж нікчемну частину реальності нам приносять інші почуття. Поза нашим чуттєвим сприйняттям лежить безмежно різноманітний і величезний світ. Уявна картина нашого життя тільки матриця реального світу.

Углиб атомів йде мікрокосмос. До меж всесвіту прямує макрокосмос. Доповнює світ матерії світ духовної реальності. У ній співіснують інші форми розуму і життя. Поза білковими тілами існують Ангели і Архангели, Херувими і Серафими. І абсолютно незбагненно існує Сам Бог.

Бог Саваоф, Віктор Васнецов

Повнота сприйняття світу вимагає зусиль. І ця повнота не для цікавості, а для правильного розуміння свого місця у світі. І навіть більше – для правильного розуміння себе по відношенню до Бога і ієрархії всіх форм життя. Не лише релігія, але навіть наука говорить про скромну роль звичайної людини у Всесвіті.

Від нас не вимагається знати точної картини всесвіту, але вимагається засвоїти те, що окрім видимого світу існує світ інший. І дуже важливо, щоб ми розуміли, що не дивлячись на те, що Бог подарував світ людині у формі Раю, людина не є центром Раю чи центром Всесвіту. Вона тільки працівник у ньому. Цим позиціонуванням були зайняті праведники протягом тисячі років. Біблія коротко і на простих прикладах виклала основи устрою Божого світу і завдання знаходження людини в ньому. Христос вказує на них: Мойсей із законом і пророки, які набули знання через таємницю безпосереднього спілкування з Богом.

Зараз час змін і загального сумніву. Якби картина, представлена в Євангелії, була описана кимсь іншим, а не Ісусом, то обов’язково б засумнівалися у вірності образу чи поставили б його під сумнів. Тепер модно думати, що Бог настільки благий, що зла, за великим рахунком, немає. Зло, подяку, Тартар і Геєну нібито вигадали самозвані посередники між Богом і людиною – товсті попи. Тепер немає авторитетів, і тільки слова Христові можна навести як останній аргумент.

Сьогодні слова Христа ще аргумент. І Він свідчить про те, що вічний світ, що очікує нас після смерті, дискретний. Або ложе Авраамове, або пекло і непрохідна прірва між ними. У цьому устрої світу немає і натяку на аморфний космос пострадянської інтелігенції. У цьому уривку трохи відкривається простір всесвіту в тому вигляді, яким його уявляє Христос.

Це перший важливий урок цієї притчі.

Наступним важливим місцем є умова існування в цих світах. Нам може подобатися чи не подобатися конструкція всесвіту, але це даність. Хтось може сказати, що не просив Бога народитися в такому світі, і тому на знак протесту він не виконуватиме Божу волю і навіть пред’явить Йому претензії на Страшному Суді. Але мені здається, даремно. Бо всякий відчуває, що життя прекрасне і подібне до дару. Серцевиною дару є свобода подоба Богові. Навіть якщо б у нас був вибір народитися чи ні, увійти до світу було би варто. Тим більше, що в результаті життя в нас є шанс примножити свої сили і глибину сприйняття. Не народитися – це набагато гірше.

Мало того, ми приходимо у світ не з порожніми руками. Бог гарненько забезпечує нас усім необхідним для щастя. Варто нагадати про таланти чи багатство, дані Богом у позику, для зростання. Приємно знати, що ці таланти дані для того, щоб наприкінці життя вони нам були даровані разом з прибутком. Тобто на земну радість накладається помножена радість збільшення дарів Богом. Отже, сенс входження у світ – значне преображення нашої особистості в тренуванні в заповідях і підготовці до життя в Раю.

Але це час становлення і майстерності можна розтратити зовсім не так, як того хоче Бог.

Євангельський багач зміг реалізувати свої таланти і отримати прибуток у вигляді капіталу. І в цьому немає нічого поганого, якщо вони придбані не кримінальним шляхом. Богу потрібні багаті праведники. Вони можуть бути Божими бухгалтерами чи листоношами, що розносять кошти братам у Богу. Теоретично це так. Але практично багатство часто є капканом. Мало того, що наш капітал має часто дуже сумнівне походження, але він, навіть будучи праведним, може, як ліки в надлишку, шкодити.

І гаразд якби людина просто смачно їла, солодко пила і м’яко спала, витрачаючи Божий дар на яєчню. Але, що гірше і страшніше, багатство часто псує душу, вносячи до неї гордість, жорстокосердість і нахабство.

Є дві мерзенності перед Богом: гордий жебрак і жадібний багач. Убогих і гордих доки залишимо в спокої і повернемося до багатих.

Мерзенність у тому, що багаті поводяться так, немов цей світ створений для них, заміщаючи собою місце Бога на вершині ієрархічної піраміди. Але де це бачено, щоб бухгалтери були в директорському кріслі? Їм здається, що вони, як розумні і проникливі люди, отримавши багатство як супердар, отримали карт-бланш від Бога на керівництво і пророцтво. Вони як солідні люди на солідному рахунку в солідного Господа. Але сказав Христос: “Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати! Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні” (Лк. 6:24-26).

Христос не засуджує праведне багатство, а засуджує земну пересиченість і сон обтяженої душі.

Звернемо увагу на дивну згадку лжепророків. Причому тут якісь пророки і багач? Річ у тім, що гордість багатих не зупиняється на світській величі. Вона вимагає і небесних повноважень, доходячи в цьому до повного безумства. Усе їм “замало буде”.

Хто з нас не стикався з багатими спонсорами, які повчали як учителя народу не лише простих християн, священиків, але і єпископів, і всю Церкву, – з висоти своїх безглуздих одкровень про волю Божу? З чого б це їм раптом відкрилися таємниці духу? Від затьмарення розуму.

Розум тяжіє від жадності. А жадність і пов’язана з нею невдячність парадоксально народжуються від пересиченості. Здавалося б, абсолютно ясно, що всіх грошей неможливо витратити. Здавалося, усі знають, що палаци, замки, заводи і пароплави спливають з рук спадкоємців вже в першому поколінні. Майже всі англійські знамениті сади і замки дуже швидко змінюють хазяїв і не дістаються навіть онукам.

Жадність і невдячність – пара, що свідчить про порушення природного стану душі, про руйнування гармонії між небом і людиною. Жадність перекриває канал виходу. Невдячність – канал входу. Людина сліпне і перестає бачити себе у всесвіті. Така людина йде у світ тіні, так що її погано бачить не лише небо, але і люди. Вона блідне, як напівпрозора міль опівдні. Недаремно ім’я бідного Лазаря ми знаємо, а ім’я багача стерте в книзі життя. Воно виявилося непотрібним.

Багатство, як дар Божий, має не лише особисту, але і соціальну значущість. У багатих у руках влада. Можна, як герцог Емілії-Роман’і, створити в ранньому середньовіччі публічну бібліотеку. А можна, з’їхавши з глузду, витратити кошти на розграбування країни по другому колу, приватизацію будівель дитячих садків, піонерських таборів, на купівлю будинків, землі, заводів, пароплавів і футбольних клубів.

Після закінчення комуністичний диктатури очікувалося, що всі ми, які мріяли про світле і розумне майбутнє, візьмемося разом за руки і створимо прекрасну країну, прикрашену пережитим досвідом і духом, вигартуваним у горнилі випробувань. Ми всі дивилися на людей, які швидко збагачуються, і прощали їм, чекаючи, що, наситившись, вони повернуть частину відважно присвоєних благ на тих, у кого вони узяли в борг під відсотки. Але тепер ми бачимо, що проект “Багаті врятують країну” провалився. На відміну від герцога Малатести вони не відкрили нові університети, вони занапастили науку, розповсюдили бандитизм і корупцію. Вони не вклали капітал у головне багатство країни – у людей та ідеї.

Навіть ті багаті, які прийшли в храми, не пішли далі за вкладання грошей у цеглу, ліхтарі і дзвони. Вони не стали основою громади, що формує кадри учених-християн, майстрів, і не стали фундаментом створення нового міцного тіла Церкви. Проте стали почесними членами зборів, президій, соборів і тусовок. Вони прикрасилися медалями і важливістю. Медалей і місць у президії не шкода. Шкода втраченого часу, якого в нас немає в гонці цивілізацій. Шкода те, що ми всі стали заручниками безвідповідальності і короткозорості вітчизняного капіталу.

Шкода, що євангельська історія повторюється в нас так, немов люди ніколи не чули слів Христових: “Горе вам багаті”.

Це не погроза. Це – діагноз. За діагнозом шукають рецепт.

У нас якось прийнято підсолоджувати пігулку багатим, міркуючи про те, що всі ми чимось багаті, і всі ми дамо відповідь Христу про витрачені багатства. Але не будемо лукавити. Сказане те, що сказано, точно і прямо – страшні і грізні слова, після яких треба шукати спасіння найрадикальнішим чином.

Милість і спасіння – головні ліки для багатих, адже вони, як володарі землі, повинні у владі уподібнюватися Богові, Який милує і спасає. Єдине, що потрібно пам’ятати, що милість від неправедного багатства – ще гірший гріх, що посилюється лицемірством.

І здавалося б, усе погано в нас з дружною громадою, яка так і не зібрана в потужну і впливову діаспору, що здатна по-доброму, хорошими справами узяти владу в країні і повести її до світлого майбутнього, коли б не одне “але”. Це “але” полягає в тому, що влада Бога не від світу сього. І кожному з нас і так дана ця всяка влада небесна, так що ми і гори переставляти можемо без багатих і багатства. Отже Церква цілком спокійно може обійтися і без багатих.

Але це не означає, що Церкві не потрібні завгоспи. Колись апостоли вибрали зі свого середовища особливих людей – дияконів якраз для управління майном громади і розподілу її коштів з любов’ю.

Як би нагадати багатим про їх покликання?

Одного дня ми розмовляли з маленькою дівчинкою і вона сказала дивні слова, що вразили мене до глибини душі. Я запитав її:

– Ким ти хочеш стати, коли виростеш?

– Багатою.

Я був уражений тим, що діти з такого віку вже так сильно інфіковані гріхом. Я зібрався духом і запитав знову:

– А навіщо? І її відповідь уразила мене вдруге ще сильніше.

– Щоб допомагати людям!

Мій друже! Якщо ти читаєш ці рядки, то знай, що на порозі юності ти не повинна забувати про свою обіцянку. Богу дуже потрібні багаті праведники. Йому дуже важко знайти чесних працівників, яким Він міг би довірити Свій маєток. Будь уважна, Господь обов’язково шукатиме спосіб дати тобі праведне багатство. Не пропусти цю можливість послужити Небесному Отцю. Будь готова, коли побачиш виконання вашого договору. Для цього треба бути чистою, працелюбною і освіченою.

І найголовніше запам’ятай, що ти вже взяла із Божої скарбниці найкоштовніший камінь. Його ціна найвища, бо він приносить невичерпний достаток і в цьому віці і у віці майбутньому. Це – любов.

Таємним чином Христос торкнувся твого серця і тобі відкрилася скарбниця, яку не можуть відкрити дуже багато дорослих. Маючи такий капітал, ти зможеш принести щастя не лише собі, але і дуже багатьом людям. Ти сама можеш зійти в палаци Раю і привести туди тих, чиї серця ти зм’якшила своєю милістю.

Що може бути прекраснішим – прийти в цей світ і придбати удосталь нові дари Божі. Цими дарами ти можеш прикраситися сама і стати такою ж красивою, як ангели. Ними ти можеш також прикрасити інших людей, твоїх братів нашого Небесного Отця. Заради цього варто було прийняти пропозицію народитися в цьому непростому і суворому світі.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці