З чого ти узяв, що Господь на твоєму боці?

Дитина має бачити, що молитва змінює вас

Ми зовсім не шануємо людей. Чому? Бо постійно пропонуємо їм випити міцного вина, виготовленого з «найстрогіших» сортів, які тільки можуть бути. А все через те, що нам здається, ніби це «вино» у самих нас водиться з надлишком.

Але одна справа – розливати вино по чужих келихах, а інша – пити самому. Ходи в храм, живи Літургією і перестань умовляти свою дитину йти до церкви.

Це не треба. Живи церковним життям сам і повертайся з храму додому сп’янілим – сп’янілим любов’ю, богослужінням, Христом. Живи небесними почуттями, живи Богом – не в теорії, не розумом, не формально. «Сьогодні я слухав такі молитви! Така була проповідь!..» Ні. Нехай твоє серце буде сповнене справжнім вином, яким поїть тебе Сам Господь.

Відчуй душею слова, які ми чуємо на Божественній літургії. Спрямуй серце до Небес. І тоді твоя дитина, побачивши, як преображає тебе молитва, скаже: «Мамо, тато! Що з вами? Як таке можливе?» При цьому, можливо, вона і не піде тут же в церкву услід за вами, проте побачить, що молитва змінює вас і що люблячими, щасливими, ласкавими, благоговійними робить вас Господь. Розумієш?

Церква – не в’язниця, ти завжди вільний піти

А ми замість усього цього давимо, докоряємо, дратуємося і тим самим відштовхуємо від себе людей. Так-так, твоя поведінка відштовхує від тебе твого чоловіка, твою дитину. Адже ти стільком володієш! У тебе в руках – дорогоцінний дар, вино Христової істини, але ти не вмієш ділитися цим даром.

Адже головне тут – не володіння, а вміння віддавати, віддавати правильно, вчасно і стільки, скільки людині треба. Це як з їжею. Коли ти вводиш немовляті прикорм, то не даєш йому відразу шматок м’яса, правда? Починаєш з кашок, супів, даєш запити водою, пізніше пропонуєш вже твердішу їжу і нарешті доходиш і до шматочків м’яса.

Те саме і з Божественною істиною. Дуже важливо правильно донести її до іншої людини. Пам’ятаєш, як це робив Господь в Євангелії? Усі навколо постійно бентежилися, звинувачували Його в надмірній поблажливості, говорили, що Він недостатньо строгий. Господь наш Ісус Христос – не строгий? А пам’ятаєте, коли Він відкрито поставив питання юдеям: «Хто з вас викриє Мене у гріху?» (Ін. 8:46) – Йому ніхто не наважився відповісти? І після цього ми думаємо, що Він – не строгий?

Але при цьому хіба не був Він святим, довершеним і безгрішним? Хіба не дружив з грішниками, бо бачив у них людей, бачив ту спрагу, яка була прихована за їх гріхами, – бажання випити води з Джерела, Яке вони просто доки не встигли знайти.

І говорив: «Я – Джерело. І якщо хочете, Я дам вам води, але нікого не поїтиму насильно. Той, хто бажає слідувати за Мною, нехай відречеться від себе. Але – добровільно. Якщо захоче. Я хочу, щоб ви добровільно пішли за Мною, добровільно полюбили Мене, добровільно залишилися зі Мною. Церква – не в’язниця, ти завжди вільний піти, Я не тримаю тебе». І людина каже у відповідь: «Господи, як я можу тепер залишити Тебе! Адже я люблю Тебе, Господи». І залишається з Христом.

Нехай дитина буде такою, але не прикривайся ім’ям Господнім

Один мій друг з Афона якось сказав мені:

– У якийсь момент я розплакався і сказав Господові: «Дякую Тобі, Боже мій, за те, що Ти – це Ти. Дякую Тобі за те, що Ти – мій Господь. За те, що Твій розум – не як у нас, людей. Ти думаєш зовсім інакше – не так, як ми, криво, упереджено, злісно. Спасибі Тобі за те, що Ти – наш Бог.

Так, Господь – зовсім не Такий, Яким ми Його собі уявляємо. І в цьому – наша трагедія. Ми думаємо, що поклоняємося Істинному Богові, а насправді служимо не Тому, Хто є Бог свободи, любові і істини, а зовсім іншому – богові, якого ми «створили» самі за своїм смаком, згідно своїм пристрастям, менталітету, позиції, ідеології.

Як іноді можна почути від когось: «Я такий, який є, і все! І моя дитина буде такою ж!» Добре, нехай вона буде такою, якою ти хочеш її бачити, але тільки не прикривайся тут ім’ям Господнім. Так, у тебе є певні вимоги, плани, правила і принципи, але усе це – лише твоє. У Христа таких принципів немає, вибач.

Наприклад, ти кажеш: «У нас у сім’ї таке правило: дитина увечері зобов’язана бути вдома до певної години». Усе, це закон. І при цьому додаєш: «Господь точно на моїй стороні в таких питаннях». З чого ти це взяв? Тут з тобою не сперечатимуся – просто заглянь в Євангеліє, і побачиш, що у Христа жодних подібних правил не було. З Ним просто було дуже добре.

Господь проігнорував нашу «порядність»

А уяви, що ти живеш за часів Христових, і одного разу Він пропонує тобі супроводжувати Його кудись. Знаєш, що б ти Йому сказав? «Послухай, Господи, не ходи до тих людей! Прошу Тебе! Ну, в усякому разі, я туди з Тобою не піду. У мене принципи». Про які принципи ми можемо міркувати? Де вони? Бог Сущий спустився на землю, щоб жити серед людей, спілкуватися, дружити з ними. Знаєш, чому ми так називаємо Його – Бог Сущий?

Бо, хоч нам, зі своїх принципів, і здається, що Богові не пристало утілюватися в Людину, приймати тлінну людську природу і ходити по грішній, брудній землі, Він проігнорував усі ці принципи, цю нашу «порядність», якою, як нам здається, ми володіємо.

«Ні! – сказав Він. – Я не такий порядний, як ви. Моя гідність – у любові, благородстві, образі думок, які зруйнують усі ваші переконання. І Моя Церква зовсім не така, якою ви її собі уявляєте. Я міркую зовсім інакше».

І тоді ти скажеш у відповідь: «Добре, Господи. Тоді я почекаю Тебе зовні, не піду з Тобою в цей будинок. Я до таких людей не ходжу – вони грішники, я не можу піти до них». І Господь скаже: «Почекай тут». І потім ти побачиш, як усі ці грішники із сльозами покаяння, радості, надії, віри і щастя, виходять зі свого будинку услід за Христом. Побачиш, і скажеш: «Господи, ну Ти закінчив? Підемо, вже пора спати».

А ці люди, побачивши тебе, скажуть: «Але ми не хочемо спати! Господь змінив нас, ми тепер так близько від Нього, що п’яніємо від Його любові». – «Ви знову напилися?» – строго запитаємо ми, доброчесні вірні, у цих людей. І вони дадуть відповідь: «Так, напилися. І зараз йдемо разом з Ним молитися всю ніч. Сподіваємося, Він візьме нас із Собою – туди, де збирається молитися». – «Так, але ж ви – грішники! Закхей, адже ти грішник! Завтра ти знову вийдеш на свій промисел, оббиратимеш людей, грабуватимеш їх!..» – «Ні! Нічого такого я більше робити не буду.

Господь прийшов до мене, полюбив мене таким, яким я є, не погребував мною, не відвернувся від мене, не залишився зовні, а увійшов до мене до дому і сів поруч так просто, так вільно, що я вжахнувся і із здриганням подивився Йому в очі, щоб зрозуміти, чи не сміється Він наді мною.

І коли побачив, що, навпаки, Він любить мене, то запитав: «Господи, чи знаєш ти, що я за чоловік?» І Господь відповів: «Знаю. Я знаю, хто ти, хто він, хто вона, знаю усі ваші вчинки, знаю, що в неї було п’ять чоловіків і нинішній шостий їй не чоловік; і про тебе знаю все. Але Мені важливо побачити ще дещо в усіх вас. Я розраховую на інше».

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)