День подяки

День подяки, одне з найпопулярніших свят у США, відзначають у четвертий четвер листопада. Уперше він був відсвяткований у 1621 році англійськими колоністами, що жили в Плімутській колонії. Попередня зима була дуже важкою і голодною, нова зима також обіцяла колоністам мало хорошого.

Тоді губернатор вирішив підбадьорити колоністів і організував перший День подяки. Свято спільно відзначили британські колоністи і їх сусіди-індіанці, завдяки допомозі яких Плімутська колонія вижила в першу голодну зиму. Колоністи – а усі вони були християнами – привнесли до цього свята глибокий релігійний сенс: вони бачили в ньому спосіб подякувати Богові за Його милості.

День подяки став державним святом у США і Канаді після відповідного указу першого президента країни Джорджа Вашингтона в 1789 році. З Днем подяки пов’язаний ряд традицій, які американці свято зберігають. Усі члени сім’ї обов’язково повинні сходити до церкви, а після служби зібратися за святковим столом, зазвичай – молодші члени родини в будинку старших.

Напередодні Дня подяки американці намагаються нагодувати і якось порадувати тих своїх ближніх, яким не пощастило в житті, добродійність у зв’язку з цим святом вважається доброю традицією. Скажімо, на станціях метро встановлюються особливі столи, на які всі охочі можуть класти свої пожертвування, у тому числі продукти. Напередодні свята добродійні організації роздають потребуючим зібрані подарунки, а для бездомних організовують обіди.

Індичка – неодмінний атрибут Дня подяки, на спогад про те, що на першому святі колоністи і індіанці зажарили і спільно з’їли чотирьох індичок, підстрілених у найближчому лісі.

Такий же атрибут свята – великий солодкий гарбузовий пиріг і костюмовані ходи, що нагадують американцям про важливі події їхньої історії.

Цей день багато етнографів зводять до загальнолюдської традиції, властивої усім землеробським народам, – під кінець осені дякувати Богові за Його дари, за плоди землі. Це – вдячність людського серця Богові і просто за життя, за родинне тепло, за міцні руки батьків і дідів, які підтримують дітей і онуків в їх кроках на земному шляху.

От цей сенс свята – вдячність – здається мені дуже важливим. Вдячність – те, чого так гостро бракує нам сьогодні в нашому суєтному, судорожному, поверхневому житті.

Бог – Отець, ми – діти. Діти часом інфантильні, вередливі, нерозумні, жорстокі, егоїстичні, словом – грішні. Але улюблені Отцем. І як часто, випросивши в Нього тих або інших благ, ми не спромагаємося навіть дякую сказати, втікаючи знову в нашу круговерть життя. А ще частіше – мріючи про нездійснене, не цінуємо те добре, що вже є в нас.

Не цінуємо того, що ще живі наші батьки, і ми поки що можемо потримати їх за руку, сказати їм тепле слово, хоч би і по телефону. Не цінуємо того, що поряд з нами – чоловік, дружина, діти, друзі, такі звичні, але такі уразливі, адже життя – це війна, на якій не щадять нікого.

Не цінуємо швидкоплинного часу, хвилин спокою і щастя, домашнього тепла, накритого столу, того, що ми поки що живі і здорові, але розтрачуємо блага земні, не замислюючись про те, що в основі їх – благословення Боже нам, грішним, мандрівникам на цій землі.

Святі і подвижники кажуть про те, що вдячність Богові за все – ліки від багатьох духовних хвороб, зокрема, від смутку, що уразив сучасну людину до самих основ її єства, і набув форми в широко розповсюджених депресіях і неврозах.

Євхаристією, подякою, називається сама серцевина Літургії, зібрання вірних, під час якого Христос Господь знову і знову приносить нам у дар, щоб бути єдиним з нами, Тіло і Кров Свої.

«Та за що нам дякувати?! – вигукне хтось. – Нам – кого і за що?! Батькам і дідам дякувати, які влаштували революцію, перетворили країну в суцільній табір, знищували один одного в боротьбі за «світле майбутнє»? Дякувати владі, яка споконвіку байдужа до потреб свого населення? Дякувати за потворний стан наших доріг, нашої медицині і освіти, за вмирання села, за корупцію і беззаконня, за жебрацькі пенсії, за неможливість дати дітям пристойне майбутнє?»

Так, список болючих претензій до життя в нас великий. Але все-таки, все-таки – подумаємо от про що: змінити навколишній світ в усі віки намагаються усі, і ні в кого це не виходить. Витоки вдячності треба шукати і вирощувати передусім у своєму власному серці.

Приблизно про це казав преподобний Серафим Саровський: «Надбай дух мирний – і навколо тебе спасуться тисячі». І пам’ятні нам слова святителя Іоанна Златоуста: «Чи сталося добре? Благословляй Бога, і хороше залишиться. Чи сталося погане? Благословляй Бога, і погане припиниться».

От як раз нагадуванням про це багатьом людям служить свято Дня подяки.

Автор: священик Сергій Круглов