Тільки мить між минулим і майбутнім?

Одного разу в один з днів Світлої седмиці прийшов у храм, де я служу, один хлопчина.

Зовсім молодий, не особливо церковний, хоча і читав Євангеліє і різні душекорисні книги. Але головне – щирий і відкритий до діалогу, шукаючий відповідь на найважливіше питання: «Що мені робити, щоб набути життя вічного?»

– От скажіть, адже Воскресіння – головна подія для християн? Про це і книги пишуть, і на Пасху співається, і взагалі всі віки так вважається всіма?

– Ну, так.

– Але ж Воскресіння – це диво? Читаючи різні духовні книги, я так зрозумів, що – диво. Яскрава мить, спалах, що прорізає віковічну пітьму. То була ніч, тлінне існування пропащого світу, тріумф смерті і тління, а тут – рраз! Камінь відвалений від гробу, і Христос, Який був у гробі, – воскрес! Воскресіння і життя вічне обіцяні Христом і всім християнам. Але своїми зусиллями ми дива Воскресіння добитися не можемо, воно тільки по благодаті Божій, його Сам Христос влаштовує…

– І що цим ти хочеш сказати?

– А те, що як же тоді – усе наше інше життя? Раз диво Боже? Навіщо працювати, створювати сім’ю, займатися творчістю, мучитися, страждати, проживати всі ці буденні день за днем, якщо слід лише чекати на дивовижну мить Воскресіння?

Яка різниця взагалі, як я живу, якщо Бог воскресить мене з мертвих дивовижним, незрозумілим мені чином? От люди в Церкві – моляться, постяться, заповіді дотримують – а навіщо? Я так розумію: це – умови, щоб заслужити Воскресіння. Будеш молитися-постити і так далі, добре себе поводити – отримаєш дивовижний подарунок. Правда, гарантій немає.

Відомо ж, що Бог є любов, Він дарує подарунки і рятує з милості, а не за досягнення. У Нього розпусники і митарі йдуть попереду пісників і законників у Царство Боже. Тобто усе залежить не від наших справ, а від Його примхи: захоче – воскресить, не захоче – хоч трісни від зусиль?..

Я взагалі не тому кажу, щоб покритикувати церковну практику благочестя, мені особисто вона подобається. Тільки… безглуздо якось: от блискавка блисне, диво станеться – і засяє нове життя, а старе – куди подінеться і навіщо було? Та і шкода старого, якщо чесно, у ньому стільки доброго.

Я довго говорив хлопцю про всякі речі: про суд Божий і Його невідомий промисел, про необхідність виконання заповідей (це місце, так, у моїх словах віддавало таки юридичним відтінком, а як без нього), про старовинну суперечку щодо «віри-без-діл» і «віри-через-діла», і таке інше.

Говорив про цінність усього нашого грішного життя, але все одно якось так виходило, що таки так – земне наше життя життям, а Воскресіння, таке очікуване, але непередбачуване диво, блискуче як блискавка, гряне – і в порівнянні з його пишністю все інше стане вже неважливим, усе інше в нашому житті можна буде залишити і забути, як після досягнення мети непотрібним стає засіб.

І подумалося мені: адже насправді Воскресіння – не мить, яскрава і чарівна. Воскресіння – це процес, довгий і важкий, як шлях євангельського зерна в землі, яке помирає, щоб принести плід.

Якщо Воскресіння – лише яскрава мить, то як же бути з попереднім земним життям Самого Спасителя, Боголюдини Ісуса?

Усе Його земне життя, усе, що Він робив, Його проповідь, Його служіння, зцілення хворих і біснуватих, годування голодних п’ятьма хлібами, Його страждання і тяжка смерть, є частина життя вічного, яке Він мав у Собі і яке ми маємо через Нього.

Так і все Боже, справжнє, що ми робимо в житті, усі наші творчі зусилля із подолання тління світу цього, по виконанню заповідей, і найголовнішої з них, до якої зводяться інші – заповіді про любов, є не «заслуга» Воскресіння, не підготовка до нього, яка сама по собі потім більше не матиме цінності, – це є ВЖЕ Воскресіння, тобто перебування в житті вічному, що росте в нашому земному бруді і долає смерть.

Не мить життя проти миті смерті, але процес проти процесу, довга і наполеглива боротьба, в якій нам допомагає Сам Бог. Допомагає, але нічого не робить окрім нас і замість нас. Так лікар, зціляючи хворого, вводить у нього ліки, прописує йому процедури і режим, спостерігає за ходом одужання – але боротися з хворобою і нарешті здолати її організм повинен все-таки сам.

Життя вічне – це саме життя, сповнене рухом, любов’ю і творчістю, а не «вічний спокій» у сенсі вічної сонної нерухомості, як собі іноді уявляють обивателі, що вигадали приказку: «У раю, звичайно, екологія краща, проте в пеклі компанія цікавіша».

Воскресіння Христове – це потужний прорив у звичну людству зиму – вічної весни, яка повнить і тіснить зиму зсередини, і рано чи пізно підірве і знищить цю зиму, як весняна річка прориває лід, що сковує її.

А вслід за Христом, первістком «серед померлих» (1Кор. 15:20), смерть буде переможена і воскресінням кожного з нас, хто Христовий, воскресінням, що вже відбувається і твориться нашими руками, у нашому нинішньому житті.

Автор: священик Сергій Круглов