Ця книга дістала свою назву від головної дійової особи – Іова. Іов жив у патріархальні часи, задовго до пророка Мойсея, недалеко від Святої Землі. Він був дуже заможною, багатодітною і щасливою людиною. Але багатство не зробило його гордим або егоїстичним. Навпаки, усі, хто знав Іова, любили його за доброту, мудрість і співчуття до бідних. Багато хто приходив до нього за порадою і мали за честь побувати в нього в гостях.
Диявол заздрив доброчесному життю Іова і захотів йому помститися. Господь, щоб виявити перед усіма велике терпіння і чесноти Іова, не перешкодив дияволові спричинити йому лихе. І диявол впродовж дуже короткого часу навів на Іова безліч нещасть. Іов втратив усе, що мав, – сім’ю, величезне багатство, здоров’я. Захворівши на жорстоку проказу, він більше не смів жити серед здорових людей і був вимушений оселитися далеко за межами свого міста-селища. Тут його відвідали друзі. Іов виливав перед ними своє горе, намагаючись знайти пояснення нещастям, що спіткали його. Ніхто не міг йому допомогти чи втішити. Проте Іов був далекий від того, щоб ремствувати на Бога. Страждаючи фізично і душевно, він дивував друзів своїм безмежним терпінням, коли казав: “Нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся. Господь дав, Господь і взяв; як угодно було Господу, так і зробилося; нехай буде ім’я Господнє благословенне!… невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?” (Іов 1:21; 2:10).
Страждання Іова тривали, ймовірно, близько року. Бог, показавши всім велику віру Іова, вирішив осоромити диявола і повернув Іову те, що диявол у нього відняв. Дивовижним чином Іов видужав від невиліковної прокази, знову швидко розбагатів і обзавівся новою сім’єю. Після цього Іов жив багато років, користуючись ще більшою шаною і любов’ю. Помер він у віці ста сорока років, побачивши нащадків четвертого покоління.
Іов проживав у країні Уц, яка, як припускають, знаходилася на сході від Йордана і на півдні від Дамаску, у древньому Васані. Країна ця дістала свою назву від Уца, сина Арамова, нащадка Симонова (див. Бут. 10:22-23). Іов був арамитянином, а його друзі, які згадуються в його книзі, – ідумеями і теж були нащадками Авраамовими.
Припускають, що первинним письменником книги Іова був сам Іов, як він сам і висловив у 23-24 віршах 19 розділу. Сам зміст книги говорить про те, що написати її міг лише місцевий житель, учасник описуваних подій. Це первинне оповідання згодом було перероблене в художню поему богонатхненним письменником з євреїв. Інакше воно і не могло потрапити в список священних книг. Написана Книга Іова чистою єврейською мовою. Можливо, що цар Соломон надав їй теперішнього вигляду, бо в книзі Іова є багато подібного з іншими книгами Соломоновими – Притчами і Екклезіастом.
Іов згадується в кількох книгах Священного Писання як великий праведник. Так, наприклад, у книзі пророка Єзекиїля Іов ставиться нарівні з патріархом Ноєм і пророком Даниїлом (див. Єз. 14:14-20). Апостол Яків наводить Іова як приклад терпіння: “Ось ми ублажаємо тих, які терпіли. Ви чули про терпіння Іова i бачили кінець його від Господа; бо Господь вельми милостивий i щедрий” (Як. 5:11).
Під час своєї хвороби Іов висловив важливе пророцтво про Спасителя і про майбутнє воскресіння мертвих: “А я знаю, Відкупитель мій живий, і Він в останній день воскресить з пороху цю мою шкіру, що розпадається, і я у плоті моїй побачу Бога. Я побачу Його сам; мої очі, не очі іншого, побачать Його” (Іов 19:25-27).
Мета Книги Іова – показати, що не завжди земне щастя відповідає доброчесному життю людини. Іноді нещастя посилаються і праведникам для більшого затвердження їх у чеснотах, для осоромлення наклепів диявольських і прославляння правди Божої. Одним словом, книга Іова порушує глибоку та важкозрозумілу тему зв’язку між праведністю і нагородою, злом і покаранням.