От і добігає до кінця 40-денний Різдвяний піст, попереду на нас чекає величне свято – Різдво Христове. Але якими ми зустрінемо це свято? – Заклопотаними, роздратованими передсвятковою метушнею, або ж щасливими від усвідомлення того факту, що Спаситель, нарешті, прийшов у світ. Адже Різдво Христове – це не подія далекого минулого, це подія сьогодення, що стосується особисто кожного з нас, подія, яка прямує у вічність, до якої ми всі покликані. Саме для усвідомлення такої простої і одночасно незбагненної для душі, яка ще непросвітлена Євангелієм, істини і закликає Церква своїх вірних чад до посту.

«Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41), – попереджав Христос учнів у Гефсиманському саду напередодні Своїх хресних страждань. Ці слова в рівній мірі стосуються нас, сучасних послідовників Христових. Тому ми повинні хоча б в якійсь певній мірі стримувати свої тілесні потяги, щоб дати нашим духовним початкам принести якійсь добрий плід, а це, насправді, не так вже просто. «Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю» (Рим. 7:15), – якщо ми будемо чесними перед самими собою, тоді змусимо погодитися з апостолом Павлом, який свого часу дійшов до подібного висновку: «Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим. 7:19). Допомогти нам визволитися з цього вкрай неприємного, і не менш небезпечного стану, може лише Ісус Христос, без Якого ми не зможемо зробити нічого доброго (див. Ін. 15:5).

Але цей шлях тривалого духовного зцілення неможливий без згоди людини, без її розуміння власного духовного зубожіння, а також приборкання своєї гріховної плоті на певний час певною відмовою (повною чи частковою) від їжі. Так що піст – це дуже дієва духовна вправа, а не стародавня традиція, не зайвий і непотрібний церковний припис, яким церковники змушують простаків коритися їх волі, як вважає багато «розумників», і навіть, не дієта, бо піст ставить за мету не скидання зайвих кілограмів, а духовне вдосконалення людини, яка, принаймні, на певний час, надає більше уваги духовним речам, ніж зазвичай.

Саме дивне, що піст – це не дієта, а дещо інше, більше, – знає багато людей, які взагалі, чи вкрай рідко (вимушено перед щорічними сповіддю і причастям) вдаються до постування. Що в піст треба обмежуватися не тільки від їжі тваринного походження, а ще від пліток, обговорення ближніх, перегляду розважальних програм чи особистої участі в розважальних заходах, знає менша, але теж чимала кількість людей. Проте ці знання залишаються здебільшого теоретичними, бо не мають практичної реалізації в житті, засвідчуючи тим самим, що віра для цих людей є більше темою розмов і міркувань, ніж, як мовиться, «справою всього життя», самим життям, тобто коли віра формує особистість людини.

Звичайно в подібних критиканів знайдеться безліч життєвих прикладів (вигаданих і реальних) про лицемірство віруючих, тобто людей, для яких віра складає сенс їхнього життя (чи, принаймні, вони так вважають). Так, лицемірів у Церкві багато, проти їх надзвичайно менше, ніж удаваних «праведників», які знають ніби про Церкву все, проте вкрай рідко, а то і ніколи не переступають її порога.

Наприкінці цього, дещо емоційного допису, хотілося повторити просту, проте вкрай важливу річ, що найважливіше в посту – це його духовні плоди, тобто те, що ми здобули під час проходження цього духовного і тілесного подвигу.

Редакція сайту

Бути вірним

Ваш коментар: